Шотова Наталья. Опыт учителя

Блог учителя зарубежной литературы Валерьяновской ОШ I-III ст.

Ток–шоу “Я так думаю” (за поемою Миколи Васильовича Гоголя “Мертві душі”)

Комментировать

Ведуча. Добрий день! Сьогодні п’ятниця і, як завжди, з вами ток-шоу “Я так думаю” і я, Ольга Фролова. Наша сьогоднішня програма присвячена талановитому російському письменнику Миколі Васильовичу Гоголю, автору відомої поеми “Мертві душі”. Ми поговоримо про Миколу Гоголя як особистість, як творчо обдаровану людину і глибокого філософа, зустрінемось з одним із героїв його поеми і спробуємо зрозуміти, чому Микола Васильович ще за часів свого життя мав такий великий авторитет у своїх співвітчизників, і чому його поема нам потрібна і сьогодні.

На початку нашої програми ми проведемо невеличку літературну розминку.

В.Г.Бєлінський вважав, що “Мертві душі” – це роман, а Гоголь назвав свій твір поемою. Як ви гадаєте, чому? Хто бажає дати відповідь на це запитання?

1 учасник. Я вважаю, що у нього для цього були серйозні підстави, бо в “Мертвих душах” є ліричні відступи, які не тільки поглиблюють зміст поеми, а й доповнюють картину тогочасної Русі і допомагають яскравіше уявити образ автора, справжнього патріота і громадянина.

Ведуча. Мені приємно, що серед вас є учасники, добре обізнані з теорією літератури. А тепер перейдемо до справи.

Добре відомо, що Микола Гоголь був людиною комунікабельною. Він мав багато знайомих та приятелів, які залюбки спілкувались з ним, бо він був цікавим оповідачем, мав почуття гумору. Якби вони були присутні на нашій програмі, то, як ви гадаєте, що б вони сказали про нього?

2 учасник. Я думаю, що перший приятель обов’язково б сказав, що для нього Гоголь є непохитним авторитетом, що гострою сатирою на існуючий лад забезпечив  собі почесне місце серед класиків світової літератури.

3 учасник. А я думаю, що другий приятель зауважив би, що він завжди сприймав Миколу Васильовича не тільки як талановитого письменника, а й великого мислителя, публіциста, аскета, духовного подвижника.

4 учасник. На мій погляд, третій приятель додав би, що все життя Гоголя є пошуком шляхів людського вдосконалення.

Ведуча. Ми з вами живемо у XXI столітті, і для нас не є проблемою зазирнути у далеке минуле або поговорити з тими, кого вже давно немає серед живих. Отже, сьогодні ми надамо вам можливість поспілкуватись із самим М. В. Гоголем. Давайте поаплодуємо йому і запросимо до себе.

(Під оплески заходить М.В. Гоголь, сідає.)

Миколо Васильовичу! Щиро дякую вам за те, що відгукнулись на наше запрошення і, незважаючи на брак часу, прибули на нашу програму. Розкажіть нам, будь ласка, про свою роботу над поемою “Мертві душі”.

М. В. Гоголь. Сюжет цього твору підказав мені О.С. Пушкін. Спочатку я задумав його як твір суто сатиричний, в якому головна фігура – аферист, який скуповує померлих селян для того, щоб закласти їх в Опікунську раду як живих і отримати за це великі гроші.

Але поступово мій намір змінився і я перетворив свій твір на грандіозну епопею про життя всієї держави.

Ведуча. Шановні учасники! У вас є можливість поставити запитання відомому письменнику і отримати на нього відповідь. Раджу скористатися цією нагодою.

5 учасник. Миколо Васильовичу! Скажіть, будь ласка, чому обов’язок написати “Мертві душі” ви називали “священним заповітом” Пушкіна?

М. В. Гоголь. Дякую за запитання. Я так вважав, бо дав слово Пушкіну, що напишу цей твір.  І я виконав свою обіцянку.

6 учасник. 15 років свого життя ви прожили за кордоном. В Італії, в Римі, ви, наприклад, мешкали з перервами 6 років. Вам подобалось жити в країні світових шедеврів, вони суттєво впливали на вашу творчість. Але все, що ви там написали, ви написали тільки про Росію. Чому?

М. В. Гоголь. Я не міг навіть жодного рядка присвятити чужому. Я писав тільки про те, що мені боліло.

7 учасник. Перед смертю на невеличкому шматочку паперу ви написали: ”Будьте не мертві, а живі душі”. Що ви хотіли цим сказати?

М. В. Гоголь. Я хотів нагадати, що не можна думати про матеріальне, якщо забудеш про духовне, бо це шлях в нікуди.

8 учасник. Миколо Васильовичу, ви стали письменником і написали багато книжок. А як ви самі, в дитинстві та юності, ставились до книг?

М. В. Гоголь. Книжки були завжди моєю пристрастю. Любов до них прищепила моя мати, Марія Іванівна. Коли я навчався в гімназії, я їх так багато прочитав, а потім збирав приятелів і, захлинаючись, розповідав про прочитане.

Ведуча. Пробачте, Миколо Васильовичу! Наш режисер передає мені, що вже налагоджено зв’язок з Росією, Росією XIX століття. Як бачите, ми можемо легко і просто крокувати не тільки у просторі, а й у часі. На зв’язку з нами  наш власний кореспондент Гнибіда Дар’я. Вона зараз знаходиться в одному кріпосницькому селі.

Добрий день, Дарина! Яким ти побачила це село на власні очі?

Кореспондент. Добрий день, Олю! Я люблю твори  М. В. Гоголя і багато їх  прочитала. Особливо мені подобаються “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”. У мене склалося приємне враження  про тогочасне село в Російській імперії. Але в населеному пункті, з якого я веду репортаж, не лунають веселі пісні, не гуляють закохані парубки та дівчата і не мріють про своє щасливе майбутнє життя. У мене таке враження, що тут ніколи не розцвітають вишневі сади і не наповнюють землю ароматом весни і щастя. Я підходжу до садиби місцевого поміщика і бачу сліди зеленої плісняви на старій деревині, на паркані, який вже почав руйнуватись, і на воротях. Відчуваю, що тут колись було міцне господарство, але з часом все занепало.

Мені пощастило побачити і самого господаря маєтку. Правда, спочатку я не зрозуміла, хто переді мною: чоловік чи жінка? І навіть подумала, що це хтось із прислуги. Але мужик, який у цей час проходив повз мене, пояснив, що це – сам хазяїн  Плюшкін, що у нього понад тисячу кріпаків, повні комори й амбари усякого добра, котре через його надзвичайну скнарість перетворюється на пил і гниль. І хати в цьому селі якісь низькі та приземкуваті, і люди худорляві та похмурі, і навіть корови мають якийсь виснажений вигляд.

Таке село справило на мене неприємне, гнітюче враження. Воно здалося мені схожим на мертву душу.

Ведуча. Дякую тобі, Дарино!  На зв’язку з нами була наш власний кореспондент Гнибіда Дарина.

А ми продовжимо нашу програму, в якій беруть участь ті, хто добре знають поему “Мертві душі” або принаймні знайомі з нею.

Перед початком програми я запитала у присутніх, хто з дійових осіб поеми їм найбільше запам’ятався. Переважна більшість відповіла, що найбільше запам’ятався Павло Іванович Чичиков. Його нам сьогодні зіграє Перцевий Олексій . А хтось із присутніх отримає право поспілкуватись з ним. І право це буде у того, хто переможе в нашій літературній вікторині “Впізнай героя”.

Той, хто першим упізнає літературного героя і назве його, отримає від мене фішку.По закінченню вікторини ви порахуєте свої фішки. У кого їх буде більше, той і буде переможцем вікторини.

1) “После него незачем было мести улицу: случилось проезжавшему офицеру потерять шпору, шпора эта мигом отправилась в известную кучу; если баба, как-нибудь зазевавшись у колодца, позабывала ведро, он утаскивал и ведро” (Плюшкін).

2) ”В первую минуту разговора с ним не можешь не сказать: ”Какой приятный и добрый человек!” В следующую за тем минуту ничего не скажешь, а в третью скажешь: “Черт знает что такое!”  -  и отойдешь подальше” (Манілов).

3) Он ему на этот раз показался весьма похожим на средней величины медведя. Для довершения сходства фрак на нем был совершенно медвежьего цвета (…), ступнями ступал он вкривь и вкось и наступал беспрестанно на чужие ноги” (Собакевич).

4) “… был в некотором смысле исторический человек. Ни на одном собрании, где он был, не обходилось без истории: (…) или выведут его под руки из зала жандармы, или принуждены бывают вытолкать свои же приятели” (Ноздрьов).

5) ”…одна из тех матушек, небольших помещиц, которые плачутся на неурожаи, убытки и держат голову несколько набок, а между тем набирают понемногу деньжонок в пестрядевые мешочки, размещенные по ящикам комодов” (Коробочка).

6) ”…не красавец, но и не дурной наружности, ни слишком толст, ни слишком тонок; нельзя сказать, чтобы стар, однако ж и не так, чтобы слишком молод” (Чичиков).

7) “ …человек видный: черты лица его были не лишены приятности, но в эту приятность, казалось, чересчур было передано сахару; в приемах и оборотах его было что-то заискивающее расположения и знакомства” (Манілов).

8) “ Долго он не мог распознать, какого пола была фигура: баба или мужик. Платье на ней было совершенно неопределенное, похожее очень на женский капот, на голове колпак (…),  только один голос показался ему несколько сиплым для женщины. “ Ой баба!- подумал  он про себя и тут же прибавил: – Ой нет” (Плюшкін).

9) “ Я их знаю всех: это все мошенники, весь город там такой: мошенник на мошеннике сидит и мошенником погоняет. Все христопродавцы. Один там только и есть порядочный человек: прокурор; да и тот, если правду сказать, свинья” (Собакевич).

Ведуча. Нагадаю: той, хто першим упізнавав літературного героя, отримував фішку. Давайте підрахуємо, у кого з вас їх найбільше, той і буде  переможець нашої вікторини.

/Визначають переможця вікторини/

Переможцем нашої вікторини став Бабан Іван. Отже, він отримує право поспілкуватись з Чичиковим. “- Іване! (звертається до переможця) уяви собі, що ти зустрів Чичикова  у Валер’янівці. Як ти гадаєш, які справи могли привести його у наше село, і якою була б твоя розмова з ним?

Ти маєш можливість вийти з нашої аудіторії і за зачиненими дверима за кілька хвилин скласти разом з Чичиковим діалог і розіграти його.”        А поки вони будуть займатись такою серйозною справою, ми послухаємо юних художників, котрі презентують свої малюнки до поеми М. В. Гоголя “Мертві душі”.

/Презентація робіт юних художників/

Ведуча. Настав час послухати діалог Бабана Івана і Павла Івановича Чичикова.

Іван. Вао! Павло Іванович Чичиков власною персоною!Добрий день!

Чичиков. Так, це дійсно я. День добрий!

Іван. Мені аж не віриться, що це ви.

Чичиков. Це точно я, Павло Іванович Чичиков! Я приїхав до вас у Валер’янівку у серйозній справі.

Іван. Невже і у нас хочете купити мертві душі? Так у вас нічого не вийде. Ми живемо в правовій демократичній державі, у нас всі люди рівні, і кріпацьких душ немає.

Чичиков. Облиш цю тему, я вже давно забув про це і тобі пропоную. До речі, як тебе звуть?

Іван. Іваном.

Чичиков. Мене зараз, Іване, цікавить земля (озирається навкруги).

Іван. Земля, яка земля?

Чичиков.Звичайна земля. Я дізнався від добре поінформованих людей, що у вашій Валер’янівці найродючіші черноземи в районі, і хотів би придбати побільше землі у вашому селі. Можливо, ти знаєш, хто бажає продати?

Іван. Павло Івановичу, у вас нічого не вийде, бо в нашій країні  земля не купується і не продається, це заборонено законом.

Чичиков. Молодий ти ще, Іване! Закони люди для того й придумали аби їх порушувати. Я можу все так зробити, що ніхто ні до чого не докопається.

Іван. Невже?

Чичиков.Так. А можливо ти сам продаси мені свою землю?

Іван. По-перше, я ще неповнолітній і не маю права на здійснення операцій купівлі-продажу, а по-друге,  я не є власником землі.

Чичиков. Шкода! А можливо, Іване, ти пошукаєш мені клієнтів, і я тобі добре заплачу?

Іван. Ой ні, Павло Івановичу! Я вам у цій справі не помічник. Я не  хочу бути причетним до ваших афер. Я хочу заробляти гроші чесно.

Чичиков. Які афери? Ну що ти таке кажеш, хлопче? Зараз усі заробляють гроші, як можуть. Ну, що ж, доведеться мені пошукати іншого помічника.

Іван. Пошукайте, Павло Івановичу, пошукайте.

Чичиков. Прощавай, Іване!

Іван. Прощавайте!

Ведуча. Микола Гоголь ще за часів свого життя став улюбленим драматургом і письменником багатьох росіян. У XIX столітті в Росії його читали усі і читали залюбки. У творах Гоголя подобалось усе: і незвичність змісту, типів, природня мова, ще не відомий нікому гумор.

Як  бачите, автора поеми “ Мертві душі ” любили і шанували ще за часів його життя.

Але з роками любов до письменника не згасла, вона тільки стала міцнішою.

А що ви думаєте про Гоголя-людину, Гоголя-літератора та про його поему “Мертві душі”?

9 учасник. Минуло понад півтора століття, а ми в захваті від творів Гоголя. Ми сміємося, замислюємося, перебуваємо під впливом його думок. Я думаю, що це все через те, що Гоголь – справжній геній.

10 учасник. А я захоплююсь не тільки талантом Гоголя, а і його цілеспрямованістю, наполегливістю, порядністю.

11 учасник. Мені дуже приємно, що Микола Гоголь має українське коріння, адже народився він на Полтавщині, в  селі Великі Сорочинці.

12 учасник. Поему “Мертві душі” я прочитала із задоволенням. Вона здалася мені цікавою та смішною. А Павло Іванович Чичиков дуже сподобався своєю енергійністю та оптимізмом. Він – справжній підприємець. Я з повагою ставлюсь до таких людей. Вони ніколи не скаржаться на погане життя, а завжди щось роблять. А от те, що він порушує закон, мені не подобається. В наш час теж є такі люди, їх називають шахраями або аферистами, а їх протизаконні дії вважаються злочинними.

13 учасник. На мою думку, поема Гоголя “Мертві душі” нам потрібна і сьогодні. Вона звучить як пересторога, як попередження, щоб ми не порушували закон та дотримувались норм моралі.

Ведуча. Як ви гадаєте, якій культурі, російській чи українській, належить творчість Гоголя?

14 учасник. Великі митці належать усім. Що стосується Гоголя, то його творчість – це надбання двох культур: російської та української. Гоголь народився на Полтавщині, увібрав у себе дух традицій українського народу, його співучу мову. А от як художник слова сформувався у туманному Санкт-Петербурзі.

Я думаю, не треба поділяти Гоголя на свого та чужого. Гоголя потрібно читати, вивчати і … любити.

Ведуча. Наша програма добігає кінця. Бажаю вам усього найкращого! До наступної зустрічі! З вами була Ольга Фролова.

Література

1. Гоголь Н. В. Мертвые души.  -  М.: Детская литература, 1968.    – 415с.

2. Середа О.А. Зарубіжна література: Плани-конспекти. 9 клас. – Харків.: Торсінг, 2003. – 304 с.

3. Полторацький О. І. Юність Гоголя. – К.: Радянський письменник,    – 1957. – 400 с.

4. Космач Н.П. Україна в житті і творчості письменників світу //Зарубіжна література в школі – 2007.  -  №11-12.  -  с. 45-47.

5. Базилевич Н. Л. Чей же теперь Гоголь? // Русский язык и литература в средних учебных заведениях Украины -  1992.  -   № 9-10..  -    с.10 –11.

Опубликовал admin

Декабрь 4th, 2010 at 2:01 пп

Опубликовано в рубрике Литературная гостиная

Тэги