Шотова Наталя. Досвід вчителя

Блог вчителя зарубіжної літератури Валер'янівської ЗОШ I-III ст.

Конспекти до проекту

Комментировать

Зміни, що відбуваються в економічній, політичній і духовній сферах українського суспільства, висувають нові вимоги до освіти, які полягають насамперед у вихованні  соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості. У Законі України ”Про загальну середню освіту”, Концепції загальної середньої освіти наголошується, що система освіти має забезпечувати підтримку обдарованих дітей і молоді, формування навичок самоосвіти і реалізації особистості, розвиток  у дітей і молоді творчих здібностей.

Відповідно до вищезазначених вимог значною мірою змінюється  місце і роль історії як базової шкільної дисципліни, на яку покладаються важливі  освітні завдання: задоволення потреб суспільства у навчанні та вихованні творчих, діяльних громадян з розвиненою духовністю і національною свідомістю, значним інтелектуальним потенціалом. Сучасний оновлений зміст історичної освіти характеризується включенням нових фактів, вивченням різних версій інтерпретації подій і явищ, що потребує від учнів уміння аналізувати інформацію, критично мислити, вибирати поміж різними тлумаченнями  минулого кілька точок зору і давати їм оцінку, бачити  та формулювати проблему, знаходити шляхи її раціонального вирішення, генерувати ідеї, робити аргументовані висновки.

Оскільки шкільні роки – це роки становлення особистості, то одне з основних завдань вчителя  і полягає в тому, щоб виявити стрижневі  якості учня і, враховуючи  вікові особливості, створити умови для максимальної  реалізації  його творчих здібностей. Важлива роль у вирішенні цього завдання  належить організації навчально-виховного процесу в школі, який повинен сприяти  інтелектуальному й творчому розвитку кожного школяра.

Аналіз сучасної практики викладання історії свідчить про те, що вчитель не завжди  використовує можливості навчальних занять для розвитку творчості, задоволення потреб кожного учня у самореалізації і повному використанні свого потенціалу. Традиційна система освіти  повною мірою  не забезпечує умови для розвитку творчих здібностей школярів. У процесі навчання увага та енергія учнів концентрується  в основному на змісті засвоюваного матеріалу. Між тим, розвиток особистісного потенціалу учня, його само актуалізація відбувається лише за умови постійного збагачення творчим досвідом у процесі активної пізнавальної діяльності.

Питання розвитку творчих здібностей учнів знаходяться в центрі уваги дидактів, психологогів і методистів. Ряд дослідників підкреслюють, що творча особистість характеризується мотиваційною активністю і спрямованістю, інтелектуальними здібностями, пізнавальною активністю, гнучкістю, здібністю до співробітництва, комунікативністю тощо.

Педагогічний аспект формування пізнавальної активності школярів у процесі творчої діяльності розкритий в роботах А.М. Алексюка,   В.І Андрєєва, В.В. Давидова, Б.І. Коротяєва. Психологічні основи даної проблеми досліджували Л.С. Виготський, В.К. Демиденко, О.М. Леонтьєв, О.Н. Лук.

Методичні особливості розвитку творчих здібностей  у процесі навчання історії висвітлено у працях Н.Г. Дайрі, І.Я. Лернера, В.О, Комарова, В.М. Сотниченка та ін.

Проте, незважаючи на достатню увагу  вчених до даної проблеми, комплексний розвиток творчих здібностей учнів у процесі навчання історії досі має багато проблем.

Таким чином, об’єктивні потреби розвитку  історичної освіти України, практика навчання історії в загальноосвітній школі, а також теоретична не розробленість зазначеної проблеми обумовили вибір теми мого проекту „Розвиток творчих здібностей  учнів 10-11 класів у процесі викладання історії”.

Необхідність вирішення такого завдання потребує з’ясування таких питань:

- Що таке особистість і творчість?
- Які риси притаманні творчій особистості?

- Які умови і чинники забезпечують її розвиток?

Відповісти на них можна, розглядаючи проблему розвитку творчих здібностей у широкому контексті особистості і творчості взагалі.

Особистість у суспільних науках визначається як людина – учасник еволюційного процесу, яка є носієм соціальних ролей і має здатність самостійно обирати життєвий шлях, в ході якого нею здійснюються перетворення природи, суспільства і самої себе. Разом з тим, особистість розглядається як особлива якість людини, набута нею в умовах суспільних відносин у процесі спільної діяльності та спілкування. У гуманістичній філософії та психології особистість розглядається як цінність, заради якої власне і здійснюється розвиток суспільства.

Розвиток особистості відбувається  в діяльності, яка керується системою мотивів. Взагалі, розвиток особистості може бути представлений як процес і результат входження людини до нового соціального середовища та інтеграції у ньому. Е. Еріксон вважає, що розвиток особистості визначається потребою людини в психосоціальній ідентичності з іншими. Серед характерних рис  зрілої особистості вчений називає індивідуальність, самостійність, творчість, сміливість відрізнятися від інших.

Коли індивід входить до відносно стабільної соціальної спільноти, він за сприятливих умов проходить три стадії становлення особистості:

-           адаптації, яка передбачає засвоєння  наявних цінностей і норм та оволодіння відповідними засобами і формами діяльності, що зумовлює

подібність індивіда іншим членам спільноти;

-           індивідуалізації, що породжується гостротою суперечностей між „бути таким, як усі” і намаганням індивіда до персоніфікації, персоналізації;

-   інтеграції – цей етап визначається  протиріччям між намаганням індивіда бути ідеально представленим своїми ознаками і відмінностями у спільноті та  потребою сприйняти, схвалити і культивувати лише ті його особливості,  які допомагають розвитку спільноти, а отже, і розвиткові  самого індивіда як особистості.

Парадоксальність феномена особистості  полягає у тому, що носієм особистісного начала  є індивід, а сутність особистості формується у соціально життєвому просторі як соціально культурному середовищі взаємодії індивіда з навколишнім світом.

Особистість – це живе діяння, вчинки, світ переживань, потрясінь, пошуків, відшукання парадоксів і протиріч у соціумі, набуття досвіду їхнього вирішення та пояснення їхніх причин.

Особистість не може створити себе, як неможливо створити її „з нічого”. Вона завжди формується  і розвивається на основі засвоєння і привласнення досягнень загальнолюдської і національної культури, осягнення загальнолюдського і національного досвіду життєдіяльності у соціумі.

Нові підходи до поняття „особистість” можна знайти у роботах Е.Фромма. Зокрема, він зазначає, що в умовах „ринкової демократії” „виросла” і сформувалась „ринкова особистість, яка поводить себе подібно товару. Людина-товар пропонує себе, свою молодість, красу, принадність на соціальні і суспільні привілеї. Попит залежить від коньюктурних коливань на певний тип особистості за зовнішніми ознаками і характером поведінки. Тому „ринковий” тип особистості здатен перебудовуватися і пристосовуватися. Проте, хоча „ринкова особистість” гнучка, адаптивна та комунікабельна, здатна проявляти себе і переконувати інших у тому, що саме вона – найкраща з усіх претендентів на якусь посаду, в ній постійно живе невпевненість у собі і розуміння того, що відбувається насправді з нею та оточенням.

„Ринковій особистості” дослідник С.І. Подмазін протиставляє особистість, ”долженствующую”, яка ні в якому випадку не є особистістю, якій  „всі винні” або ж вона „винна всім”.

„Долженствующая особистість”, на думку С. І. Подмазіна, – це особистість, яка здійснює вчинки, що відповідають природі речей, це особистість, яка творить Добро.

Г.М. Коджаспарова і А.Ю. Коджаспаров у педагогічному словнику виокремлюють особливий тип – „особистість самоактуалізуюча”. Для неї характерними є прагнення до найбільш повного виявлення і розвитку своїх

потенційних можливостей і здібностей. Такі особистості здатні до творчості, повноцінного спілкування, істинного самоствердження, і є найціннішими, як майбутні фахівці. Саме на формування таких творчих особистостей мають бути спрямовані зусилля педагогів та наставників. Особистість, якій притаманні творче мислення, оригінальні нестандартні рішення поставлених завдань, креативне мислення, багата уява і фантазія, завжди буде високопрофесійним спеціалістом, здатним до творчості у будь-якій галузі професійної діяльності.

У спеціальній науковій літературі  творчість найчастіше визначається як процес діяльності, наслідком якого є створення якісно нових матеріальних і духовних цінностей, які мають суспільну та особистісну значущість. Водночас, творчість – це здатність людини створювати  з наявного матеріалу дійсності на основі пізнання закономірностей світу нову реальність, що задовольняє різноманітні суспільні та особистісні потреби. Суспільство загалом і кожен його член зокрема є суб’єктом творчої діяльності. На думку академіка В. Вернадського, саме завдяки своїй  продуктивній праці  та творчій думці людство здійснило перехід від біосфери до ноосфери („ноос” – з грецької – розум). Упродовж усієї історії свого існування  людина впливала на навколишній світ, формувала нове середовище, в якому розвивалася цивілізація та й сама природа.

Тваринний світ веде пристосовницький  спосіб життя. Для цього йому достатньо задовольнити свої потреби в їжі, сні продовженні виду. Людині ж притаманний перетворювальний спосіб життя. Творити, змінювати навколишній світ – її родова ознака.

Творчість людини – явище складне, багатогранне і суперечливе, охоплює чимало сфер її буття. „ У людини немає благороднішого заняття, яке б виправдовувало її існування на землі, підтверджувало б високе звання людини, давало б їй глибоку й істинну насолоду від ранньої юності до похилої старості, ніж творчість”, – зазнавав філософ М. Гончаренко. Ця

думка підтверджена зізнаннями самих творців – письменників, поетів, музикантів та вчених. Наприклад, М.Гоголь підкреслював: „Навряд чи є вища насолода , аніж насолода творити”.

Психологи стверджують, що людина здатна  до творчості у всі періоди свого життя і в усіх галузях діяльності, оскільки кожен індивід має творчий потенціал різного рівня, а творчі здібності піддаються вихованню й культивуванню.

Отже, людина від природи – творець, бо приречена створювати те, чого в навколишньому середовищі та соціумі досі не існувало. Здатність творити  максимально виявляється у новаторському розв’язанні найскладніших проблем людського буття, мінімально – у готовності реалізувати вже відомі завдання оригінально, новими способами.

Творчість є предметом дослідження багатьох гуманітарних та природничих наук – філософії, психології, педагогіки, соціології, літературознавства, мистецтвознавства, фізіології, методики, кібернетики тощо. Кожна з цих наук вивчає творчість у своєму специфічному аспекті. Взагалі ж джерельна база цієї проблеми надзвичайно багата. Так ще у 1965 році інститутом творчості в Каліфорнії (США) було складено бібліографію наукових праць з теорії творчості, що містила понад 4 тис. позицій, за останні ж десятиліття вона зросла в декілька разів.

У контексті мого проекту  мене насамперед цікавлять висновки педагогічної та методичної наук, які досліджують формування й розвиток  творчих здібностей учнів. Ще В. Сухомлинський вказував, що робота вчителя – це творчість, а не буденне заштовхування в дітей готових знань. Відтак покликання педагога – у розвитку творчих можливостей, здібностей дитини, вихованні в неї потягу до нового, формуванні творчої особистості.

Які ж риси притаманні творчій особистості? Це, насамперед, високий рівень ідейно-моральної свідомості, постійний пошук оптимальних оригінальних рішень поставлених завдань, творчий стиль мислення, здатність бачити проблему, виявляти суперечності, творча фантазія, розвинена уява, прагнення досягти ефективного результату за конкретних умов праці, високий рівень загальної культури.

На думку психологів, мотиви творчості можна звести до трьох основних груп:

а) допитливість, суто пізнавальні і дослідницькі мотиви, що відповідають предметному змісту діяльності;

б) мотиви особистісної зацікавленості, самовираження, успіху;

в) вищі соціальні піднесення, намагання принести користь суспільству.

Які ж умови і чинники забезпечують розвиток творчої особистості?

Як уже зазначалося, пріоритетною у вирішенні проблеми розвитку творчих здібностей є система освіти та виховання.

Розвитку творчих можливостей, формуванню творчо мислячої особистості, на мою думку, сприяє модель особистісно орієнтованого  навчання, яка „передбачає нову педагогічну етику, визначальною рисою якої є взаєморозуміння,  взаємоповага, співробітництво. Ця етика зумовлює моделювання життєвих ситуації, включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання.

Основою всіх перетворень має бути реальне знання дитячих можливостей, прогнозування потреб найближчого розвитку особистості. Саме на цьому ґрунтується  застосування особистісно орієнтованих технологій.

Вирішальне значення мають знання, що сприяють розвитку дитини, удосконаленню її творчих здібностей, здатності мислити, аналізувати, виробляти власні естетичні судження, розв’язувати пізнавальні  і життєві проблеми, адаптуватися до сучасних проблем сучасності. Мішелю Монтеню належить такий вислів: „Розум, мудро створений, вартий більше від розуму, добре наповненого”.

Цілком очевидною і доведеною є  також думка про те, що важливу роль у формуванні творчої особистості відіграє особистість учителя, наставника. Загальновідомо, що дати імпульс розвитку творчих здібностей,  підготувати до творчості  може лише творча особистість, яка наділена яскраво вираженими креативними рисами: розвиненою творчою уявою, фантазією та інтуїцією; схильністю до педагогічних інновацій, розвиненістю продуктивного мислення, здатністю до комбінування, свободи асоціацій. Творчий педагог створює в класі атмосферу, що передбачає схвалення, підтримку пошукової активності учнів, ініціативи,    оригінальності та самостійності у вирішенні навчальних завдань; сприяє та стимулює прагнення молодих людей до самовираження; розробляє і конструює нові форми навчальної взаємодії, широко використовує інтерактивні методи і прийоми навчання, спрямовані на розвиток творчої особистості: „ мозковий штурм”, різноманітні форми  дискусій – „круглий стіл”, засідання експертних груп, дебати, форум, імітаційно-рольові та змагальні ігри, ігри-драматизації тощо.

Використання зазначених методів і форм навчання сприяє створенню атмосфери пошуку і творчості, конструктивного, проблемно-діалогічного

спілкування педагогів і учнів, відмови вчителя від „менторської” функції, його перехід на позиції консультанта і помічника, можливості постановки учнями оригінальних запитань і висунення ними цікавих гіпотез, бажання самостійно вибудувати свій творчий навчальний процес.

Отже, особистісно орієнтована технологія навчання та творча особистість педагога, безперечно, є тими важливими чинниками, які сприяють формуванню і розвитку творчих здібностей учнів, підготовці їх до самостійної творчої діяльності.

Щоб досягти успіху у вирішенні цього важливого завдання, необхідно постійно удосконалювати  і систему навчання, і підготовку творчих педагогічних кадрів.

Опубликовал admin

Ноябрь 17th, 2011 at 4:02 пп

Опубликовано в рубрике Курсовая переподготовка

Оставить комментарий

You must be logged in to post a comment.