Шотова Наталя. Досвід вчителя

Блог вчителя зарубіжної літератури Валер'янівської ЗОШ I-III ст.

Рядки, обпалені війною…

Комментировать

Першого вересня наша школа, як і вся країна, урочисто святкує початок навчального року: повсюди сяють посмішки, звучать веселі пісні, милують око гарні квіти.

Але класні керівники на своїх перших уроках обов’язково нагадають учням, що саме в цей день 1939 року почалася Друга світова війна, яка стала найкривавішою в історії людства. Я ж, як вчитель мови та літератури, вважаю своїм обов’язком познайомити своїх вихованців з поетичними творами авторів-земляків про цю війну.

Першим я називаю ім’я Михайла Тадейовича Яременка, добре відомого в літературних колах Донбасу в 50-80 роки минулого століття. Початок його творчості припадає саме на роки Другої світової війни, з якої він повернувся в рідне село одноногим інвалідом. За життя Михайло Тадейович став автором семи поетичних збірок: : «Весняні мелодії», «Яблуневий цвіт», «Сонцем повняться літа», «Вишнева заметіль», «Видзвони над нивами», «Сині грози», «Березові світлиці».

І в кожній його збірці знаходиться місце віршам про Другу світову війну. Поетичні рядки вражають своєю жорстокою реальністю, вони нагадують репортаж з місця бойових дій, безпосереднім учасником яких був сам автор:

Кружляє смерть кривавим кругом,

Бійці на березі лежать,

Але встає, мов стяг над Бугом

Двадцятирічний мій комбат.

Палає Буг в рожевій піні,

Сідає дим на Оболонь,

Косою смерті косять міни

А мій комбат кричить: «Вогонь!»

Ти чуєш, «Дон»?

Вогонь на мене! –

Ворожі танки місять луг.

І смерті музика шалена

З «катюш» гучних летить на Буг.

Немов стобальним ураганом,

Піхота рветься в далечінь…

Холонуть пальці в капітана,

В очах одкритих – мертва синь.

Поет оспівує подвиг загиблих у багатьох своїх віршах і робить це пафосно й урочисто, як і було прийнято за часів комуністичного режиму. Та навіть у віршах про жорстоку війну відчувається тонкий ліризм поета, його чутлива і сприйнятлива душа:

Від звуку небо

На осколки рвалось,

Коли розтав моторів гул і рев,

Лягала смерть

І хижо піднімалась,

Вдовою плакала поміж дерев.

То звук лиш був…

А ворог бомби сипав,

Криваво вдаль

Котилася луна.

«Ми хочем жити!» -

Шепотіли липи.

«Я хочу жить… -

Поранений стогнав.

Котився звук,

Застигла кров у венах,

Від вибуху, здається,

Я впаду.

Бажало серце

Музики Шопена,

А бомби люто

Рвалися в саду.

Спогади про війну ніколи не давали спокою поетові, тому він писав про неї ще довго після її закінчення. Писав майже все своє життя, бо побачене й почуте, пережите ним самим на дорогах війни ніколи не давало спокою:

За Міусом в полі,

Де гули атаки,

Наче сонце яре,

Пломеніють маки.

Пелюстки червоні,

Мов криваві плями,

Хтось розсіяв щедро

Вранці над полями.

Ой, гвардійці, хлопці,

Побратими милі,

Міцно у братерський

Ви спите могилі.

Там де зеленіють

Три берізки білі,

Ви відважно бились,

І не відступили

У вірші «Пам’ятник герою» Михайло Тадейович висловлює думку, що найвищою нагородою усім учасникам тієї страшної війни буде пам’ять про них. Поет упевнений, що і в мирні часи загиблі на війні будуть взірцем для нових поколінь:

Він стоїть у бронзовій шинелі

Як титан, піднявсь на повний зріст.

Дивиться, як осінь йде в оселю,

Як на землю пада жовтий лист.

Мов орел, відважний і крилатий,

Він на хвильку залетів у сад,

Правою рукою взяв гранату,

В лівій – міцно стиснув автомат.

В грудях – ще останній подих бою,

Біля ніг – вінків краса жива…

Скульптор подвиг воїна-героя

Для безсмертя в бронзу закарбував.

Для солдат – граніту й бронзи мало!

З сонця б вилить пам’ятник для них!

Він на землю сходить з п’єдесталу,

Щоб вести на подвиги живих.

Ще один валер’янівський поет Анатолій Григорович Корнієнко, який є автором дев’яти поетичних збірок, теж залишив нам вірші про Другу світову війну. Він не був її учасником, тому в своїх творах не розповідає про жорстокі бої з нацистськими загарбниками. Наш земляк пережив жахливу окупацію і передав атмосферу постійного страху та нестерпного болю за своїх рідних та односельців:

Гриміла війна і кривавився світ,

І батько пішов за громами у світ.

Рушницю, гвинтівку стискав у руках –

І біль і надія плескались в очах.

Багато років поетові не давали спокою думки про безглуздо загиблих воїнах на річці Молочній, що протікає недалеко від Мелітополя. Серед них було чимало валер’янівців. У Корнієнка з’явились рядки й про цю трагедію:

А на річці Молочній снуються тумани,

Густо кров’ю политі її береги.

Пам’ятає вона порозтулені рани,

І кривавую січ, що була навкруги.

Там гриміли бої у шаленій напрузі,

У долоні на серці – стривожений щем:

Там на схилах та в балках: родичі й друзі,

Мов снопи полягли під ворожим вогнем.

З роками воєнне лихоліття поступово стало забуватись, але автор упевнений, що в його серці воно назавжди залишило слід:

І те, що колись прапорами цвіло,

Сумним і глухим забуттям проросло.

Гриміла давно та війна на весь світ,

Остався у серці моїм її слід.

В безпам’ятну нашу епоху нову

Та пам’ять живе, поки сам я живу.

…Безмежно трагічним і героїчним був для нашої країни період Другої світової війни. Ціною неймовірних втрат та жертв здобувалась перемога над ворогом.

Більше дізнатись про ті страшні часи моїм учням допомагає літературна творчість земляків. Я нагадую своїм вихованцям, що у кожного автора є свої особливості, своя творча манера, свій набір художніх засобів. Але як би не відрізнялися твори наших земляків про війну, всі вони схожі в одному: правдиво розповідають про те, як це було. І доводять, що війна – це найстрашніше лихо на Землі, а мир – крихкий , і його треба берегти разом.

Наталя Павлівна Шотова
вчитель Валер’янівської ЗОШ

Опубликовал admin

Октябрь 21st, 2016 at 2:34 пп

Опубликовано в рубрике Публикации в газетах