Аліна. Добрий день, Есмеральдо!
Есмеральда. День добрий! Не буду приховувати, я здивована, звідкіля ти знаєш моє ім’я, я ж його тобі не називала?
Аліна. Та тебе ж знає увесь Париж і навіть його передмістя.
Есмеральда. Так, дійсно, мені довелось багато танцювати на вулицях Парижу. Але серед своїх глядачів я не бачила тебе жодного разу.
Аліна. Ти права, мене там і не було.
Есмеральда. Звідкіля ж ти знаєш моє ім’я?
Аліна. Я познайомилась з тобою на сторінках роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері» і була зачарована твоєю вродою та добрим серцем.
Есмеральда. Та невже? Я перший раз про таке чую. Ти нічого не плутаєш?
Аліна. Та ні. Це точні відомості. Бо я сама прочитала цей роман від самого початку і до кінця. А в школі на уроках зарубіжної літератури ми його детально проаналізували.
Есмеральда. В якій це такій школі?
Аліна. В Валер’янівській загальноосвітній.
Есмеральда. Так ти не парижанка?
Аліна. Ні.
Есмеральда. Мабуть, через це у тебе таке кумедне вбрання?
Аліна. В нашій країні так одягаються всі дівчата.
Есмеральда. А як називається твоя країна?
Аліна. Україна.
Есмеральда. Там теж тяжко живеться таким сиротам, як я ?
Аліна. Ні, в моїй країні існують дитячі будинки для дітей-сиріт, кожному з них надають грошову допомогу, безкоштовно дають освіту в різних навчальних закладах, допомагають працевлаштуватись після навчання.
Есмеральда. Як би я хотіла жити в такій країні! Але я нікуди не поїду, я впевнена, що і в Парижі обов’язково буде таке життя. А зараз мені доводиться багато працювати, щоб заробляти на шматок хліба. Ось і в цю хвилинку мені треба йти, бо моя кізонька вже чекає на мене біля майдану. Отже, пробач, я піду. До побачення.
Аліна. До побачення, Есмеральдо.
