Шотова Наталя. Досвід вчителя

Я родилась и выросла в обычной семье, где были папа и мама, и нас, трех дочерей, как умели, воспитывали оба родителя. Но я почему-то с самого раннего детства больше тянулась к отцу. Возможно, потому, что унаследовала от него внешнее сходство и некоторые черты характера. Помню, когда разговорчивые тети и дяди спрашивали у меня, совсем маленькой: «Девочка, ты чья?», я не задумываясь, отвечала: «Папина».

Позже и некоторые увлечения  у нас оказались одинаковыми. Отец, например, очень любил работать на земле. Особенно ему нравилось заниматься деревьями и кустарниками, сажать их, прививать, ухаживать за ними. Почти все, что и сейчас растет в нашем саду, посажено его заботливыми руками. А вот над моим увлечением цветами он, человек рациональный, часто посмеивался: «Лучше бы помидоры выращивала, от них больше пользы». Но все же, помню, купил несколько кустов роз, сам посадил и лично ухаживал за ними. Вскоре розы стали настоящим украшением нашего цветника.

На работу отец уходил рано, после пяти утра (летом в это время уже светлело). Весной и летом перед этим обязательно обходил наш огород, внимательно осматривал все, что там росло. В такие моменты он был больше похож на доктора, делающего обход больных по палатам. Для полного сходства не хватало только белого халата. А после работы, засучив рукава, принимался за «лечение»: где сорняки убирал, где прорывал густые всходы, а иногда пускал в ход и ядохимикаты.

На мои вопросы, зачем он каждый день ходит по огороду, отвечал, что за день-два можно потерять весь урожай – ведь стаи прожорливой тли и колорадского жука могут «побить» молодые всходы, и они быстро погибнут.

Работал отец на молочно-товарной ферме скотником. Правда, он не любил такое неблагозвучное название своей профессии и все мечтал, чтобы его заменили на более современное, например, «мастер животноводства такой-то категории или такого-то класса». А вообще, он очень гордился тем, что причастен к производству молока. Он сам его очень любил и, цитируя Павлова, называл его «изумительной пищей, приготовленной самой природой»…

Трудовая биография моего отца началась в тяжелое послевоенное время всеобщей разрухи. Подростком он уже пахал землю, сеял хлеб. Стал прицепщиком. А потом, когда возмужал, трудолюбивого и исполнительного паренька перевели работать на ферму. И он исправно нес службу в животноводстве. Более 40 лет. За эти годы труд людей здесь в корне изменился, многие процессы стали механизированными. Но без сильных, умелых и заботливых рук скотников обойтись не смогли.

Долго не обходились на ферме и без лошадей – для перевозки грузов это был самый безотказный вид транспорта. За много лет работы с этими умными животными отец хорошо узнал их повадки и привычки, по-детски привязался к ним и считал их настоящими трудягами.

Интересно было наблюдать за отцом, когда он ранним утром, переступая порог фермы, звонко и заливисто свистел. Так он здоровался со своими подопечными. На его приветствие холеные лошадки отвечали веселым, игривым ржанием, коровки – мычанием. Сейчас я даже думаю, что это было похоже на выступление дрессированных животных. Я понимала, что работу свою отец любит именно из любви к животным. И нас, своих детей, он всегда научал заботиться о животных, которые живут рядом.

Позже я узнала, как эта отцовская мудрость похожа на мысль Экзюпери о том, что мы в ответе за тех, кого приручили. Но мой отец не читал его произведений, он вообще к книгам, в отличие от матери, был равнодушен. А вот газеты читать любил. Самые интересные материалы в них прочитывал вслух, для всей семьи. Самой любимой его газетой была районка, тогда она называлась «Знамя труда». С тех пор и у меня появилась потребность выписывать и читать районку, ведь в ней рассказывается о знакомых мне людях и понятных проблемах.

В селе отца помнят старательным, работящим и очень дисциплинированным человеком. Он, и правда, никогда не опаздывал на работу, не имел ни одного прогула. И  нам, детям, говорил: «Любую работу надо делать или хорошо, или же не делать вообще».

За примерный труд его не раз награждали премиями, ценными подарками, медалями, есть у него и значок победителя социалистического соревнования.

И дома отец был таким же примерным семьянином, хозяином, мужем, отцом. Стал добрым примером и для внуков. Самую трудную работу всегда делал сам. Не чурался и чисто женских хлопот – например, посуду помыть для него было делом привычным. И внуков этому учил. Он был на редкость честным, добрым, отзывчивым и скромным человеком. Очень дорожил отношениями с родными, с соседями. А еще отец не пил, не матерился и не курил, что тоже было в диковинку на селе. Выглядел физически крепким и здоровым. Я не помню, чтобы он когда-то болел – всегда много двигался, был бодрым и жизнерадостным. Он всегда жил с ответственностью за нас, за кого-то из близких. Но вот с коварным раком справиться не смог. Эта болезнь рано оборвала его жизнь…

Четырнадцать лет уже нет с нами Павла Тимофеевича Ахременко, моего отца. И все эти годы самым щемящим воспоминанием о нем остается во мне его доброта и забота. А еще – стремление быть ответственным за всех, кто был ему дорог…

Наталья Шотова, учитель Валерьяновской школы.

Галина Александровна Фоменко никогда не мечтала о стремительном подъеме вверх по служебной лестнице и головокружительной карьере. На первом плане в ее жизни всегда была семья. И тогда, когда они жили на съемной квартире в Угледаре, поближе к месту работы мужа-шахтера. И когда приехали в родительский дом в Новоандреевку.

По профессии Галина Александровна – повар. Свою трудовую биографию она начинала в школьной столовой в соседней с Угледаром Павловке. Ей очень нравилось готовить вкусные завтраки и обеды для шумной и неугомонной детворы.

После переезда в Новоандреевку бывший школьный повар стала кормить взрослых мужчин-механизаторов в тракторной бригаде, тогда еще колхоза  «Дружба». Затем семь лет проработала на «конфетной фабрике» – так  называли в селе небольшое частное предприятие, где производили арахис в шоколаде, «морские камешки» и другие сладости. Не выдержав конкуренции с большими предприятиями, фабрика закрылась. И Галина Александровна уже не стала искать новое место для работы, а решила посвятить себя семье, стать домохозяйкой. В этом статусе она пребывает и сейчас.

Время показало, что быть домохозяйкой еще хлопотнее и сложнее, чем трудиться в каком-нибудь учреждении или на предприятии. Ведь домашней работе не бывает конца. К тому же на подворье у них прибавилось всякой живности. И кормилица-коровка, резвый теленок, и маленькие поросята, и домашняя птица внимания и заботы к себе требовали не меньше, чем дети. А еще были огород, стирка, уборка, готовка…

Несмотря на постоянную нехватку времени, любящая жена и заботливая мать встречала мужа после работы и детей из школы всякими разносолами на столе. Угодить старалась каждому. Ваня, сын, любил тортики, и она их часто пекла. Мужу нравился домашний хлеб – и она много лет кормила семью душистым, с румяной корочкой хлебом собственной выпечки.

Самую сложную и физически трудную работу в семье всегда брал на себя муж. После конца смены он никогда не валялся на диване с пультом от телевизора в руках, а занимался хозяйством, что-то мастерил, ремонтировал. А еще любил работать на земле, доставшейся им по наследству от родителей. Приобрел трактор, прицеп, различные агрегаты. Благодаря мужу, семья всегда жила в достатке.

А вот детей воспитывали вместе. В основном не словом, а личным примером. Уважение к труду, взаимопонимание, забота друг о друге, которые царили в семье, были лучшими воспитательными факторами.

И все же больше времени с детьми проводила мать. Она старалась защитить их нежные детские сердца от зла, оберегала от недоброго слова. Стремилась, чтобы и сын, и дочь почувствовали безмятежную радость детства. И дети у них выросли добрыми, трудолюбивыми, отзывчивыми.

Старшая, Анечка, уже закончила Горловский педагогический институт и преподает английский и испанский языки в Валерьяновской школе. Работает всего второй год, но успела заслужить уважение старших коллег за творческий подход к делу и старательность. А после работы она – надежная помощница матери.

Младший, Ванечка, – студент-пятикурсник Приазовского технического университета, будущий инженер-металлург. На каждые выходные торопится домой, где успевает и приятно отдохнуть, и набраться сил, и обязательно помочь по хозяйству родителям.

Вообще, в этой семье принято все делать вместе. Вместе огород сажают и собирают урожай, вместе планируют и делают покупки… Сообща радуются удачам и переживают неприятности, как и должно быть в крепкой, дружной семье.

…Галина Александровна всю жизнь создавала свою крепкую и дружную семью, стараясь никого из самых близких и дорогих ей людей не обделить вниманием и заботой. Сегодня она может с полной уверенностью сказать: «Моя семья – моя крепость». Стены этой крепости ей кирпичик за кирпичиком помогал возводить муж Виктор.

Наталья ШОТОВА.

Творча розробка

Шотової Наталі Павлівни

вчителя світової літератури

Валер’янівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Волноваського району

Донецької області

Ведуча. Добрий день! Сьогодні п’ятниця і, як завжди, з вами ток-шоу „Я так думаю” і я ( ім’я та прізвище) учениці.

Наша сьогоднішня програма присвячена геніальному митцю світового значення, автору безсмертної трагедії „Ромео і Джульєтта” – Вільяму Шекспіру. Ми поговоримо про нього як особистість, як творчо обдаровану людину, зустрінемось з улюбленими героями його трагедії і спробуємо зрозуміти, у чому ж унікальність і вічність Шекспіра.

На початку нашої програми ми проведемо невеличку літературну розминку.

Який драматичний твір називається трагедією?

(Трагедія – драматичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що закінчується переважно загибеллю героя).

Що таке композиція?

(Це побудова літературного твору, найважливіший елемент художньої форми, який об’єднує частини твору в одне ціле. Композиція драми складається із зав’язки, розвитку дії, кульмінації та розв’язки).

А що таке конфлікт?

( Зіткнення характерів і обставин, поглядів і принципів життя, покладене в основу дії. Конфлікт може відбуватися між особистістю і суспільством, між персонажами, у свідомості героя; бути явним і прихованим.

Ведуча. Мені приємно, що серед вас є учасники, добре обізнані з теорією літератури. А тепер перейдемо до справи.

Сьогодні Вільяма Шекспіра вважають одним із найвизначніших письменників світу. Він – гордість усього людства. Але в очах сучасників Шекспір не був визначною постаттю. Тоді його не вважали великим, популярність його була значно меншою. Але все ж таки була. Якби його знайомі були присутні  на нашій програмі, то, як ви вважаєте, що б вони сказали про нього?

1-й учасник. Я думаю, що перший знайомий обов’язково б сказав, що він є прекрасним представником  театральної професії.

2-й учасник. Мені здається, що другий знайомий нагадав би, що у Шекспіра були знатні покровителі, зокрема граф Саутгемптон, якому письменник присвятив свої поеми ”Венера й Адоніс”та „Лукреція”.

3-й учасник. На мій погляд, третій знайомий додав би, що Шекспір ставився до театру не тільки, як до місця розваг, а й надавав йому великого виховного значення.

Ведуча. Ми з вами живемо у ХХІ столітті, і для нас не є проблемою зазирнути у далеке минуле або поговорити з тими, кого вже давно немає серед живих.

Отже, сьогодні ми надамо вам можливість поспілкуватись із самим Вільямом Шекспіром. Давайте поаплодуємо йому і запросимо до себе.

Під оплески заходить Вільям Шекспір, сідає.

Ведуча. Шановний сер Вільям! Щиро дякую Вам за те, що відгукнулись на наше запрошення і, незважаючи на брак часу, прибули на нашу програму. Розкажіть нам, будь ласка, про свою роботу нам трагедією „Ромео і Джульєтта”.

Вільям Шекспір. Сюжет трагедії „Ромео і Джульєтта” я запозичив із поеми англійського поета Артура Брука, що написана, у свою чергу, на основі італійської новели. А італійські новелісти взяли цю старовинну легенду з твору античності  (Овідій „Метаморфози”)є

Цю трагедію я написав у 1595 році. Її події, як і старовинної легенди, відбуваються в італійському місті Вероні за часів герцога делла Скала.

Ведуча. Шановні учасники! У вас є можливість поставити запитання  відомому поету і драматургу та отримати на нього відповідь. Раджу скористатися цією нагодою.

4-й учасник. Сер Вільям! „Ромео і Джульєтта” – не просто красива історія трагічного кохання. Ця трагедія утверджує передові для того часу життєві принципи гуманізму в суспільному та особистому житті. Які свої думки ви хотіли донести до глядачів?

Вільям Шекспір. Припинення феодальних чвар, мир і порядок у державі, яку очолює мудрий і справедливий правитель – такою була моя мрія. Що стосується моральних ідей, то я вважав і вважаю, що любов є основою сімейного життя.

5-й учасник. „Ромео і Джульєтту” називають „світлою”, навіть „оптимістичною” трагедією. Чи згодні ви з таким визначенням?

Вільям Шекспір. Так, ця трагедія і справді „оптимістична”. Закохані діти загинули безглуздо, даремно, і все ж їхня смерть не була непотрібною жертвою ненаситному злу. Монтеккі й Капулетті миряться над могилою дітей. Зароджується надія, що світ може стати кращим, а життя розумнішим.

6-й учасник. Що особисто для Вас означає кохання?

Вільям Шекспір. Кохання – це опора, провідна зоря в бурхливому морі життєвих негараздів. Лише вона може врятувати людину й указати їй правильний шлях серед блукань і помилок.

Ведуча. Сер Вільям, пробачте! Наш режисер передає мені, що вже налагоджено зв’язок із Лондоном XVII століття. Як бачите, ми можемо легко і просто крокувати не тільки у просторі, а й у часі. На зв’язку з нами наш власний кореспондент … (ім’я, прізвище учня). Він зараз знаходиться в театрі „Глобус”.

Добрий день … ! Яким ти побачив цей прибутковий заклад, співвласником якого був Шекспір?

Кореспондент. Добрий день …! Я люблю твори Вільяма Шекспіра і багато їх прочитав. Особливо мені подобається трагедія „Ромео і Джульєтта”.  Саме на цю виставу я і завітав до театру „Глобус”, який знаходиться за південною межею Лондона. Театр схожий на майданчик овальної форми, оточений  високою стіною, з внутрішнього боку якої розташовані ложі для аристократії, над ними – покрита соломою галерея для заможних жителів міста. Решта глядачів стоїть з трьох боків сцени. Вистави у цьому театрі проходять без антрактів і майже без декорацій. Костюми ж, у яких виступають актори, виготовляють дуже ретельно і вони відповідають певній епосі. Жіночі ролі виконують юнаки.

Театр вміщає 1200 глядачів. Сьогодні сюди прийшла різноманітна публіка. Поряд з молодими дворянами та чепурними дамами знаходяться представники найширших верств населення: торговці, ремісники, студенти, матроси. А от представників поважної лондонської буржуазії я бачу тут зовсім мало, вони надто ощадливі та розсудливі, з презирством ставляться до розваг, вважаючи їх марнотратством.

Серед глядачів я бачу високого ставного чоловіка з приємним обличчям, карими очима, темно-русим волоссям. Це – Вільям Шекспір. Він, звісно, не знає, що його ім’я стане безсмертним у віках,  а твори увійдуть до кращих надбань світової літератури.

Ведуча. Дякую тобі, … ! На зв’язку з нами був наш власний кореспондент …

А ми продовжимо нашу програму, в якій беруть участь ті, хто добре знає трагедію „Ромео та Джульєтта” або принаймні знайомі з нею.

Перед початком програми я запитала у присутніх,  хто з дійових осіб їм найбільше сподобався. Переважна більшість відповіла, що найбільше сподобалась Джульєтта. Її сьогодні нам зіграє  … ( прізвище, ім’я учениці). А хтось із присутніх отримає право поспілкуватись з нею. І право це буде у того, хто переможе в нашій вікторині.

Той, хто першим дасть правильну відповідь, отримає від мене фішку. По закінченні вікторини ви порахуєте свої фішки. У кого їх буде більше, той і буде переможцем вікторини.

1.Коли, за переказами, народився Шекспір?

( 23 квітня 1564 року в місті Стретфорт-на-Єйвоні.

2.  Яку освіту отримав майбутній письменник?( Закінчив граматичну школу).

3. Де відбулося перше знайомство Шекспіра з театром?

( У рідному місті).

4. У якому віці Шекспір одружився?

(18 років).

5. Як склалася театральна кар’єра Шекспіра?

(Був суфлером, драматургом, актором).

6. Як називався театр Шекспіра?

(„ Глобус”).

7. Скільки п’єс написав драматург?

( 37 ).

8. Скільки сонетів належить його перу?

( 154 ).

9. Хто перекладав твори Шекспіра українською мовою?

( Г. Кочур,  Д. Павличко, Д.Паламарчук та інші).

10. У якому році помер Шекспір?

( 1616 ).

Ведуча. Нагадаю, той, хто першим давав правильну відповідь, отримував фішку.

Давайте полічимо, у кого з вас їх найбільше, той і буде переможцем нашої вікторини.

Визначається переможець вікторини.  

Переможцем  нашої вікторини  стала … ( ім’я, прізвище учениці). Отже, вона отримує право поспілкуватися з Джульєттою.

Звертається до переможниці.

Уяви собі, що ти зустрілась з Джульєттою в нашій школі. Про що б ти з нею поговорила?

Ти маєш можливість вийти з нашої аудиторії і за зачиненими дверима за кілька хвилин скласти разом з Джульєттою діалог і розіграти його. А поки ви будете займатись такою серйозною справою, ми послухаємо юних художників, які презентують свої малюнки до трагедії Шекспіра „Ромео і Джульєтта”.

Презентація робіт юних художників.

Ведуча. Настав час послухати … ( імя, прізвище учениці) і Джульєтти.

Учениця. Добрий день, Джульєтто!

Джульєтта. Добрий день, дівчино!

Учениця. Я тебе одразу впізнала, Джульєтто. Ти така вродлива та гарно вбрана.

Джульєтта. Я ніколи не вважала себе красунею, а одяг у мене такий, як і у всіх дівчат мого кола у Вероні.

Учениця. Джульєтто, я тобі чесно скажу: я вже давно мрію про зустріч зі своїм Ромео.

Джульєтта. Не хвилюйся, до тебе обов’язково прийде справжнє кохання. А воно, повір мені, завжди приходить несподівано. Будь терплячою.

Учениця. Сучасні люди стали надто прагматичними. Мені здається, вони не здатні на справжні почуття. Боюсь, і я теж.

Джульєтта. Думаю, ти помиляєшся. Справжнє кохання завжди трапляється нечасто, бо потребує самопожертви. Але і сучасні люди здатні на такі почуття.

Учениця. Значить, у мене є надія.

Джульєтта. У мій час батьки самі вирішували з ким одружувати своїх дітей, тому мені довелося захищати свої почуття і таємно вінчатися. А як ця проблема розв’язується у вас?

Учениця. Дуже демократично. Молоді люди самі вирішують, кого їм кохати, за кого виходити заміж чи з ким одружуватись. Правда, за законами нашої країни, укласти шлюб можна дівчатам з 17 років, а юнакам – з 18.

А тобі було тільки 13, коли тебе таємно вінчали з 17-річним Ромео.

Джульєтта. У кожній країні свої закони та свої традиції.

Учениця. Джульєтто, я ніяк не можу зрозуміти, як ти, така тендітна  дівчина, змогла рішуче відстоювати своє кохання.

Джульєтта. Запам’ятай: справжнє кохання завжди додає сил, надихає на гарні вчинки, приносить натхнення. На мою думку, саме кохання творить світ у всіх його найкращих проявах. А іноді робить неможливі речі.

Учениця. Дякую тобі за цікаве спілкування.

Джульєтта. Бажаю тобі пережити глибоке почуття, яке облагороджує людину і, як полум’я, знищує в ній все нікчемне, егоїстичне.

Учениця. До побачення.

Джульєтта. До нових зустрічей.

Ведуча. У середині ХVIII століття Вільяма Шекспіра визнали класиком англійської літератури. А з ХІХ століття його вважають найкращим світовим поетом і драматургом. У наш час п’єси Вільяма Шекспіра входять до репертуару багатьох театрів світу. Великий успіх у глядачів має й вистава „Ромео і Джульєтта”, яка запалила зірку кохання. Зробила це почуття дійсно величним і красивим, здатним навіть через смерть і століття піднестися над злом і подолати його.

Як ви гадаєте, у чому ж унікальність і вічність Шекспіра?

7-й учасник. Я думаю, що саме здатність Шекспіра зрозуміти та осягнути людський характер, його дар використовувати слова й інтерпретувати їх дали йому можливість стати найвідомішим драматургом усіх часів.

8-й учасник. На мою думку, Шекспір розглядав у своїй творчості вічні теми: кохання, дружби, взаєморозуміння, безсмертя. А вони близькі кожній людині будь-якої національності і в будь-який час.

9-й учасник.  Серед почуттів, на які здатна людина, мабуть найсильнішим є кохання. Данте Аліг’єрі cтверджував, що це та енергія, що “приводить в дію  Сонце і світила”. Не злічити, скільки творів присвячено цьому великому почуттю. Та ніхто з поетів і письменників не підніс його на таку висоту, як Вільям Шекспір. Це я побачила в його сонетах та в безсмертній трагедії „Ромео і Джульєтта”.

Ведуча.  Пропоную подивитись інсценізацію уривку трагедії.

Джульєтта. Хто ти,

Що, притаївшись під серпанком ночі,

Мою підслухав таїну сердечну?

Ромео. Яким ім’ям назвать себе – не знаю.

Своє ім’я ненавиджу я сам!

Свята моя, адже ж воно – твій ворог.

Я б розірвав його, коли б воно

Написане стояло на папері!

Джульєтта. Мій слух не похопив ще й сотні слів

Із уст твоїх, а голос я впізнала:

Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?

Ромео. О ні, свята, знай: що не те й не інше,

Якщо вони для тебе осоружні.

Джульєтта. Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?

Як міг ти перелізти через мур?

Адже високий він і неприступний.

Згадай-но, хто ти: смерть тебе спіткає,

Як з наших хто тебе застане тут.

Ромео. Кохання принесло мене на крилах,

І не змогли цьому завадить мури;

Кохання може все і все здолає, –

Твоя рідня мені не перешкода.

Джульєтта. Вони тебе уб’ють, коли побачать.

Ромео. В очах твоїх страшніша небезпека,

Ніж в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно –

Й мені ненависть їхня не страшна.

Джульєтта. О, не хотіла б я нізащо в світі,

Щоб тут вони побачили тебе!..

Ромео. Своїм плащем мене прикриє ніч.

Та, як не любиш ти, – нехай  знаходять…

Хай краще смерть від лютої злоби,

Ніж довгий вік без ніжності твоєї.

Джульєтта. Хто показав тобі сюди дорогу?

Ромео. Моя любов! Вона мене навчила,

Дала мені пораду, я ж за те

Позичив їй очей. Я не моряк,

Та будь від мене ти хоч так далеко,

Як щонайдальший берег океану,

Я б зважився такий здобути скарб!

Джульєтта. Моє лице ховає маска очі,

Але на нім пала дівочий стид,

Що ти в цю ніч мої слова підслухав.

Хотіла б я пристойність зберегти,

Від слів своїх відмовитись хотіла б,

Хотіла б я… та годі прикидатись!

Мене ти любиш? Знаю, скажеш: „Так…”

Тобі я вірю, з мене досить слова.

О, не клянись! Зламати можеш клятву;

Недурно ж кажуть, що з любовних клятв

Сміється сам Юпітер. О Ромео!

Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.

Коли ж вважаєш – переміг мене

Занадто швидко, я тоді насуплюсь,

Скажу уперто: „Ні”, щоб ти благав.

Інакше – ні, нізащо в світі! Ні!

Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна

І, може, легковажною здаюсь…

Повір мені, і я вірніша буду,

Ніж ті, що хитро удають байдужість.

І я б могла байдужою здаватись,

Якби зненацька не підслухав ти

Любов мою й слова мої сердечні…

Пробач мені, мій любий, і не думай,

Що мій порив палкий – це легковажність:

Мою любов відкрила темна ніч.

Ромео. Клянусь цим місяцем благословенним,

Що сріблом облива верхи дерев…

Джульєтта. О, не клянися місяцем зрадливим,

Який так часто змінює свій вигляд,

Щоб не змінилася твоя любов!

Ромео. То чим я поклянусь?

Джульєтта. Не треба зовсім;

Або, як хочеш, поклянись собою –

Душі моєї чарівним кумиром, -

І я повірю.

Ромео. Серця почуттям…

Джульєтта. Ні, не клянись! Хоч ти – єдина радість,

Та не на радість змовини нічні…

Все сталось несподівано занадто –

Так швидко, так раптово й необачно,

Як блискавка, що блисне й раптом зникне

Ледь встигнемо сказати: „Он сяйнуло!”

Добраніч, любий! Теплий подих літа

Нехай цю бруньку ніжного кохання

Оберне в пишну квітку запашну,

Коли з тобою зійдемося ще раз.

Добраніч! Хай у тебе переллється

Той мир, що вщерть моє сповняє серце!

Ромео. Без нагороди так мене й покинеш?

Джульєтта. Якої ж нагороди хочеш ти?

Ромео. Повинна ти в коханні присягти.

Джульєтта. Я присяглась раніш, ніж ти просив,

Проте я хтіла б клятву ту забрати!

Ромео. Забрати клятву? О, навіщо, люба?

Джульєтта. Щоб бути щедрою і знов віддати.

Таж я того жадаю, що вже маю;

Як море, доброта моя безкрая,

Як море, дна не має і любов,

Що більше їх я віддаю тобі,

То більше їх у мене зостається,

А їм немає меж.

3вучить пісня „Greensleavts”

Ведуча. Про творчість Шекспіра написано багато схвальних відгуків. А як його твори оцінюєте ви?

10-й учасник. Між мною і Шекспіром пролягає велика відстань у часі. До того ж він писав англійською…

Але сьогодні це вже не такі й серйозні перешкоди на шляху мого знайомства з ним. Про його талант та про його працездатність я чула й раніше. Та коли прочитала його твори, отримала чіткі та бездоганні докази цього. Він так багато написав і так цікаво! Щоб тільки прочитати все, треба витратити багато часу. Уявляю, як довго він їх писав. Мабуть, він це робив, щоб заробити гроші. Та я знаю, що це були надто малі гроші. Але він здобув набагато більше – світову славу. Я не перебільшую. На мою думку, навіть у сучасній драматургії його ніхто не перевершив.

У майбутньому я мрію стати перекладачкою, досконало оволодіти англійською і читати твори Шекспіра мовою оригінала.

Ведуча. Внаслідок недостатньої обізнаності з приводу конкретних фактів біографії талановитого драматурга виникло так зване „Шекспірівське питання”. Сутність цього питання полягає в тому, чи був насправді драматург Вільям Шекспір і чи він автор тих п’єс, які уславили його ім’я. Що ви знаєте про це?

11-учасник. Я добре знаю, що масштаби шекспірівської творчості настільки вражали наступні покоління, що у ХІХ столітті було піддано сумніву сам факт існування такої людини. Поширювалася думка, що автором творів був або великий англійський філософ Френсіс Бекон, або хтось із представників британської аристократії кінця XVI-XVII століття – лорд Ротлед, граф Дербі, лорд  Оксфорд і навіть мореплавець Вальтер Ролей.

Вчені-дослідники стверджували, що син простого торговця не міг так добре знати придворне життя і світський етикет. А здобувши лише початкову освіту, не міг ґрунтовно вивчити  стародавню історію та античну літературу.            

12-й учасник. Дослідників дивує й те, що Шекспір, ніколи не покидаючи Англію, добре розумівся на морській справі, навігаційних приладах та оснащенні кораблів.

13-й учасник. Останнім часом у шекспірознавстві проведено низку фундаментальних досліджень, присвячених біографії великого драматурга. Однак у розв’язанні „шекспірівського питання” суттєвих змін так і не відбулося. Я погоджуюсь з думкою відомого українського шекспірознавця, що „ самі твори є чимось важливішим за їхнього творця”.

Ведуча. Наша програма добігає кінця. Бажаю вам усього найкращого! До наступної зустрічі! З вами була …(ім’я, прізвище учениці).

Література

1. Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2003. –   №10. –  стор. 22-30.
2. Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2006. – №10. – стор. 44-51.
3. Зарубіжна література в школі. – 2011. – №5-6. – стор. 103-106.
4. Шекспір В. Твори в шести томах. Т. 1. – К.: Дніпро, 1984.
5. Шекспір В. Твори в шести томах. Т. 2. – К.: Дніпро, 1985.