Шотова Наталья. Опыт учителя

Блог учителя зарубежной литературы Валерьяновской ОШ I-III ст.

Творчі завдання з новітньої історії (10 клас)

Комментировать

Тема №1. Україна в Першій світовій війні

1. Уявіть, що вам  доручили зробити доповідь на науково-практичній конференції „Політичні погляди та діяльність лідерів легіону УСС     М. Галущицького та Д. Вітовського”. Про що б ви розповіли? На чому б акцентували увагу слухачів?
2. Напишіть офіційну статтю про Галицьку битву до російської газети.
3. Напишіть офіційну статтю про Галицьку битву до австрійської газети.
4. Уявіть себе одним із російських генералів. Розкажіть від його імені про Галицький прорив. Свою розповідь розпочніть зі слів: ”Весна 1915 року назавжди залишиться в моїй пам’яті як велика трагедія російської армії. Ми почали відступати з Галичини…”
5. Напишіть репортаж з місця події . Розкажіть про битву за гору Маківка.
6. Напишіть план сценарію документального фільму „ Воєнні дії на території України в 1915-1917 роках”.

Тема №2. Українська революція

1. Від 1 особи розкажіть про життя та діяльність голови УЦР     М.Грушевського.
2. Складіть історичний портрет голови Генерального Секретаріату     В.Винниченка.
3. 19 березня 1917 року в Києві відбулася  грандіозна  національна демонстрація. Напишіть до тогочасної київської газети статтю про ці події. Дайте власну оцінку цим подіям.
4. Підготуйте статтю до тогочасної української газети про I Всеукраїнський  військовий з’їзд. Визначте його історичне значення.
5. Візьміть інтерв’ю у відомого революціонера Ф. Сергєєва.
6. Уявіть себе учасником  делегації , яку 16 травня 1917 року УЦР відрядила до Петрограда  на чолі з Винниченком. Напишіть звіт про цю подію.
7. Напишіть твір-роздум „ III універсал – етап державотворення чи розрив відносин з Росією?”

Тема №3. Україна в боротьбі за збереження державної незалежності (1918-1920 рр.)

1. Спрогнозуйте розвиток подій за умов, коли гетьманський переворот не був би здійсненний.
2. Складіть історичний портрет П. Скоропадського.
3. Уявіть себе в образі С. Петлюри. Від  його імені напишіть автобіографію.
4. Вам доручили написати до журналу статтю „ Політичні погляди та діяльність лідерів повстанських загонів М. Григор’єва та Н. Махна”. Складіть план цієї статті.
5. Напишіть твір-роздум „ Україна в 1919 році: другий прихід більшовиків”.
6. Від імені Н. Махна складіть листівку „ Правда про махновщину”, яка б відображала його погляди.
7. Напишіть невеличке есе на тему „ Крах Денікінщини”.
8. Складіть відозву до українського народу від імені денікінського уряду.
9. Напишіть твір-роздум „ 1920 рік: третє відновлення радянської влади в Україні”.
10. Складіть історичний портрет М. Фрунзе.
11. Складіть історичний портрет П.Врангеля.
12. Напишіть есе на тему „ Як я оцінюю діяльність Н. Махна”
13. Напишіть твір-роздум „ Кримський експеримент П. Врангеля”.
14. Напишіть сценарій телепередачі „ Вплив громадянської війни на соціальне і економічне життя нашого краю.”
15. Уявіть собі, що вам доручили провести урок з історії у краєзнавчому музеї за темою „ Наш край у 1917-1920 рр.” Складіть перелік питань, які ви обов’язково розглянули б на уроці.

Тема №4. Радянська модернізація України (1929-1939 рр.)

1. Уявіть, що вам доручили провести урок-диспут: „НЕП: довготривала політика чи маневр більшовиків?” На які питання ви б звернули увагу своїх однокласників?
2. Підготуйте тези виступу для участі в науково-практичній конференції: „ Уроки НЕПу для сучасної України”.
3.  Уявіть, що ви зустрілись з М. Грушевським у Москві  в 1932 році. Про що ви б з ним поговорили? Складіть цей діалог.
4. Підготуйте план свого виступу на конференції „ Причини і наслідки встановлення режиму особистої влади  Й. Сталіна”.
5. Дайте розгорнуту відповідь на питання: „Якими б могли бути СРСР і УРСР перед початком Другої світової війни в разі збереження НЕПу?”

Тема №5. Західноукраїнські землі в 1920-1939рр.

1. Складіть історичний портрет Д. Донцова.
2. Складіть історичний портрет Є. Коновальця.
3. Уявіть, що ви – учасник зустрічі 1937 році українців, які живуть у СРСР (УРСР) і в Польщі. Розкажіть їм про життя сучасної незалежної  Україні.
4. Підготуйте тези виступу на конференції „ Східна Галичина у складі Польщї  в 20-30 роки: історія і сучасність.”

Опубликовал admin

Ноябрь 17th, 2011 at 3:49 пп

Опубликовано в рубрике Курсовая переподготовка

Твір «Горджусь тобою, Валер’янівко»

one comment

Валер’янівська загальноосвітня школа I-III cтупенів
Волноваської районної ради
Донецької області
Номінація: твір
Горджусь тобою, Валер’янівко
Виконавець:
Гломозда Владислав,
учень 11 класу
Валер’янівської ЗОШ I-III ст.
Волноваського району
Донецької області
Учитель-консультант
Шотова Наталя Павлівна,
вчитель історії,
кваліфікаційна категорія
вчитель „вищої категорії”
Валер’янівка – 2011
Рідне село моє… Вже скільки років ходжу я твоїми вулицями, де все знайоме до найменших дрібниць, живу одним життям з тими, хто їх заселив і пустив тут глибоке коріння. Те все ніяк не намилуюся твоєю простою щирою красою, не нап’юся твого особливого, живильно-чистого повітря, замішаного на п’яних пахощах квітучих садів навесні, правічному запаху стиглого пшеничного колоса – улітку, лоскотливих ароматах пізніх яблук – восени…
Село моє, рідна моя Валер’янівко, про тебе пишуть вірші і складають пісні, тебе славлять своєю працею трударі, тебе прославили подвигом солдати у грізних битвах з фашизмом. Ти маєш багату історію, село моє, і вона гідна того, щоб її знали всі. А починалася ця історія 173 роки тому.
Саме 173 роки тому у 1838 році, в безлюдному ковиловому степу з’явилися перші житла, які стали початком мого села. Будували їх переселенці з Київщини й Чернігівщини. Ісакови, Коноплі, Копті, Пенежко, Скулімовські, Вареники – вони були першими забудовниками, і тепер їх нащадки, що носять такі прізвища, гордо ступають по рідній землі, відчуваючи давній живий зв’язок з нею.
Зі сходу, по берегах тоді повноводної річки Шайтанки заселялося моє село. І було воно спочатку  вільним, кожен працював на себе, дбав для себе. Та довго так тривати не могло. Прекрасний куточок привернув увагу поміщика, який і став господарем села, побудував у 1864 році церкву і дав на довгі роки селу своє ім’я – Авер’янівка.
Ох, нелегко жилося авер’янівцям. Від рання до смеркання билися на клаптику землі – годувальниці, щоб забезпечити собі прожиток. Основні знаряддя праці – соха та робочі руки, яким нема спочинку, нема вихідних. І при такому щоденному навантаженні створити вони могли хіба що саманну землянку, вкриту соломою чи очеретом, сяку-таку одежину, щоб прикрити тіло собі і дітям, та мінімум продуктів харчування, щоб підтримати життя членів сім’ї. Це – максимально. А було, що й це ставало недосяжною метою  - чимало сімей не дотягувало до нового врожаю, терпіли голод і нужду, йшли позичати, щоб потім, ледве виростивши хліб, віддати борг і знову залишитися без необхідного запасу…
Давно. Давно це було. Та й зараз живуть у селі люди, які зберігають ланцюжок спогадів своїх дідів і прадідів про важкі ті часи. Та важкими були не тільки вони. За більш як півтора вікову історію свою село пережило немало важких часів, увесь тягар яких лягав на плечі сільчан. Та власне, вся країна переживала те ж саме, але моєму селу болять болі пережитого конкретними ранами і втратами; моє село пам’ятає минуле своєю власною живою пам’яттю знайомих імен, рідних облич, добре знаних фактів.
1918-ий. У селі встановилася радянська влада. І для бідних, і для багатих – велике потрясіння. Для перших – надія на краще, для других – втрата твердого грунту під ногами . І ті, й інші – жителі села; і ті й інші мають право називати землю своєю. Мають право жити на ній і годуватися з неї. Та чи можуть реалізувати це право?
Сумніви…  Сумніви і надії. Саме надії на краще підняли на захист нового ладу сільчан Кирила Вареника, Митрофана Сугоняка, Петра Обуховського, Андрія Медведєва, Зіновія Мацуя, Никанора Карпенка, Олександра  Минюка  та інших.
1920 рік. Створено комітет незаможних селян (КНС). Очолив його Никон Павлович Милка. ”Незаможники” увесь час відчували протидію багатих господарів. Це вона, земля, розвела сільчан по різні боки „окопів” – одні не хотіли втрачати своє, працею, до речі, нажите, інші хотіли „піднятися”, одержати можливість годувати сім’ю, вижити. І ніхто не хотів поступатися. Кров полилася на землю, за яку і йшла боротьба. По-звірячому був убитий Никон  Милка…
1924-1925 роки. У селі створена комуна „Новий шлях”, яка проіснувала півтора року. Перші комунари – Іван Пенежко, Олександр Подлесецький, Олександр Михайленко, Марія Гриценко та інші.
1928 рік – організовано СОЗ  (товариство спільного обробітку землі). Андрій Журавель, Павло Дремуха, Федір Ковтиха, Андрій Ященко стали його організаторами.
Початок 1930 року увійшов в історію села як рік створення колгоспу.         „Нове життя” він називався. Точніше, це була артіль. Лука Максимович Каденець був обраний головою.  Знання? Які вони! Хіба що досвід роботи на землі. Та й усі такі самі. Так і працювали…
1932 рік – утворено жіночу тракторну бригаду, до якої увійшли Марія Медведєва, Катерина Мацуй, Марія Стегній, Софія Ткаченко, Катерина Ворона…
По-різному оцінюють сьогодні оті минулі роки, коли змінювався суспільний лад, коли історія повертала в новий, незнаний бік. Та не можна оцінити працю, самовіддану і сумлінну, якою старалися змінити життя на краще мої односельчани. „Заслужений механізатор сільського господарства” – це звання одержав ще в 1936 році Тимофій Вареник. Іван  Москальков, Петро Олешко, Анатолій Обуховський, Анатолій Майборода – навіки вони заслужили повагу своєю працею.
І хоч тяжкою вона була, та все ж дарувала радість вагомим колосом, рісним городом, збільшенням стада. Надовго вкрала у людей радість війна.
Біль і смуток, сльози й тривогу посіяла вона всюди, де пройшла своїм кованим чоботом, проповзла сталевою гусеницею танка. Хлібороб воювати не навчений. Кожен хлібороб воювати не хоче. Та що робити, коли земля рідна стогне під чоботом фашистського загарбника? Треба боронити рідну землю. Валер’янівці йшли в партизани, ставали в лави діючої армії і били ворога, не шкодуючи життя. Про тих, хто захищав батьківщину у грізні воєнні роки, можна писати багато – вони того варті. Своєю участю у війні з ворогом мої односільчани зробили свій внесок у Перемогу.
Село моє, як багато ти прожило і як багато у тебе попереду. Ми всі любимо тебе і пишаємося тобою. Про тебе так добре сказав поет-земляк Михайло Яременко:
Неначе квітка на долоні,
Буяє Валер’янівка моя,
Я тут живу,
серед каштанів,
Де лине пісня солов’я,
Де лине пісня про калину
Моїх батьків, моїх дідів,
Тебе, село моє єдине,
Я щирим серцем полюбив…
Здається, це сказав він за всіх нас.

Опубликовал admin

Ноябрь 17th, 2011 at 3:45 пп

Опубликовано в рубрике Курсовая переподготовка

Сочинение «Настоящий рыцарь Великой Победы»

Комментировать

Валерьяновская  общеобразовательная школа I-III ступеней
Волновахского   районного   совета
Донецкой  области
Номинация: сочинение
Настоящий рыцарь
Великой Победы
Исполнитель:
ученица 10 класса
Валерьяновской ОШ I-III cт.
Горбач Марина
15 лет
Домашний адрес:
ул. Ленина, 40
с. Валерьяновка
Волновахский р-н
Донецкая обл.
Учитель-консультант:
Шотова Наталья Павловна,
учитель истории,
квалификационная категория
учитель «высшей категории»
Валерьяновка 2010
Ни мой отец, ни дед не сражались на фронтах Великой Отечественной войны. А вот моему прадеду, Григорию Ивановичу Пенежко, довелось пройти ее дорогами, не раз заглянуть смерти в глаза. В годы войны он командовал танковыми подразделениями, за свои боевые заслуги был награжден многими орденами и медалями и получил высокое звание – Герой Советского Союза.
Имя моего прадеда хорошо известно не только в нашем районе, но и далеко за его пределами. О нем в свое время писали популярные газеты и журналы: « Комсомольская правда», « Огонек», «Социалистический Донбасс», наша районка. Я внимательно прочитала все сохранившиеся в семейном архиве публикации, изучила его жизненный и боевой путь по экспонатам районного и краеведческого музеев. Собственно, сквозь призму героической биографии полковника Пенежко я осознаю трагическую историю такой далекой для меня Великой Отечественной войны…
Для моего деда война началась в Одессе, где он служил офицером в танковых частях. Самих танков, впрочем, как и другого вооружения, в советских войсках было мало. Понимая это, командование поручило молодому, тогда еще лейтенанту, Пенежко сформировать в городе танковый батальон.
Приказ был выполнен, и на Одесском танковом заводе было начато производство танков. Правда, были это не совсем обычные танки: трактора обшивались броней, а вместо башни с пушкой на них устанавливались четыре пулемета. Но даже на таких машинах советские танкисты громили врага.
После Одессы была оборона Севастополя, историческая битва на Курской дуге. Его подразделение сдерживало натиск врага на самом опасном участке обороны под селом Прохоровка, где и развернулось знаменитое танковое сражение. За участие в нем мой дед был удостоен звания Героя.
Об этой битве я узнала из статьи в районной газете ( «Знамя труда», 2 марта 1976 год). Гитлеровские танки «тигр», «пантера» и самоходные орудия «фердинанд»  имели более мощную броню, чем советские машины, и более сильное вооружение, поэтому победить их можно было только в ближнем бою. И советские танкисты, используя такую возможность, смело шли на сближение. Они на полном ходу врезались в боевые порядки противника, бесстрашно шли на таран, в упор расстреливали фашистов. Снаряды, посланные ими с близкого расстояния, пронизывали броню. Башни танков от ударов отлетали на несколько метров.  «В памяти остались тяжелые картины этого боя»… – делился своими воспоминаниями  легендарный танкист.
В этом бою победили советские воины, среди которых был и мой прадед.
Он удивлял всех не только своим бесстрашием и умением воевать, но и исключительной выдержкой и  особым терпением. В январе 1944 года его тяжело ранило: осколки пронзили живот и грудь. Более двух месяцев пролечился офицер в разных госпиталях. Под местным наркозом перенес сложнейшую операцию. А потом, так и не дождавшись полного выздоровления, сбежал на фронт, чтобы принять участие в окончательном разгроме врага. Подробности этой истории я узнала из статьи «Операция», опубликованной в журнале « Огонек» (№3 1980 год).
В послевоенные годы Г. И. Пенежко жил и работал в Москве. Много интересного о нем мне поведала бабушка. Оказывается, он, профессиональный военный, всю жизнь крепко дружил со спортом. Даже выйдя в отставку, продолжал делать зарядку и занимался гимнастикой. Его «коронным» номером была стойка на голове и руках, которую он виртуозно, как настоящий акробат, делал с места на обычном стуле. Еще он очень любил украинские песни. Готовил ли обед, принимал ли душ – всегда пел. Вот таким, поющим, он и запомнился бабушке.
А моя мама больше ценила в нем умение заботиться о других. Григорию Ивановичу, например, очень хотелось, чтобы дети из его родного села больше увидели и узнали. С этой целью он приглашал к себе в гости школьников из Валерьяновки. Они обычно приезжали к нему на каникулах группами не менее чем по тридцать человек. Живя в его подмосковном загородном доме, посещали в Москве павильоны ВДНХ, картинные галереи, бывали в театрах.
…В 1992 году Григорий Иванович ушел из жизни, но мы, все его родственники, бережно храним память о нем, настоящем рыцаре Великой Победы. Дорожим семейными реликвиями: сборниками его стихов и книгой  «Записки солдата», которая сегодня издана на 13 языках мира.
Я счастлива, что много узнала про своего знаменитого предка. Это еще больше убедило меня в мысли, что война – самое страшное, что может быть на земле, и нужно делать все возможное, чтобы ее никогда не было. Чтобы ни нам, ни будущим поколениям не довелось пережить тех ужасов, которые выпали на долю моего деда и его сверстников.

Опубликовал admin

Ноябрь 17th, 2011 at 3:41 пп

Опубликовано в рубрике Курсовая переподготовка