Шотова Наталя. Досвід вчителя

ТЕМА: Віктор ГЮГО – відомий письменник та суспільний діяч Франції.

МЕТА:  подати основні відомості про добу романтизму у Франції, про життя      і творчість Віктора Гюго -  романтика і гуманіста, розвивати вміння   самостійно із різних джерел добирати та  систематизувати матеріал, логічно мислити, формувати активну життєву позицію.

ТИП УРОКУ:  засвоєння нових знань

ОБЛАДНАННЯ: портрет Віктора Гюго, виставка книг письменника,          репродукції картин із зображенням Франції ХІХ ст., середньовічних    замків та Собору Паризької Богоматері.

Ланцюжок навчальних ситуацій

1.Презентація теми, мети уроку. Робота з епіграфом.

2.Повідомлення учнів творчої групи.

3.Заповнення анкети письменника.

4.Робота в «малих групах».

5.Прийом «мікрофон».

6.Підсумок уроку.

7.Домашнє завдання.

ХІД  УРОКУ.

Не кваптесь, королі! Вже падають корони

Народ іде! Уже настав припливу час.

Минуле змиє він, а разом з ним і вас.

В.Гюго.

1.Слово учителя. Сьогодні ми з вами  познайомимося з автором, життя якого можна назвати історією ХІХ ст. Цей автор – Віктор Гюго, всесвітньо відомий французький письменник.

(запис теми, епіграфа у зошитах)

“Не кваптесь, королі! Вже падають корони

Народ іде! Уже настав припливу час.

Минуле змиє він, а разом з ним і вас”.

Так писав Віктор Гюго. Саме боротьбі із суспільним злом присвятив усе своє життя великий романтик Франції. Його мужній голос протягом майже всього ХІХ століття лунав і зі сторінок його творів, і з парламентської трибуни.

2.Повідомлення учнів творчої групи про життєвий і творчий шлях В.Гюго.

Основні питання:

1.Франція доби романтизму.

2.Біографія Віктора Гюго.

3.Творчість Віктора Гюго років вигнання.

4.Роман «Знедолені».

5.Роман «Людина, що сміється»

(Свої повідомлення учні готують, користуючись літературою, яку їм запропонував учитель).

1.Андре Моруа «Олімпіо, або життя Віктора Гюго»

- М.: Художня література., 1971. – 447с.

2.Наливайко Д.С. Віктор Гюго. – К.: Дніпро, 1976. – 147 с.

3.Наливайко Д.С., Шахова К.О. Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба             романтизму. – Київ: Заповіт, 1997. – 463 с.

4.Матвіїшин В.Г. Гюго // Українська літературна енциклопедія.: В 5Т.–      К.:             Головна редакція УРЕ, 1988 – Т.1 с.529.

3.Заповнення анкети письменника.

1.Прізвище, ім’я письменника. Віктор Гюго.

2.Час народження. 26 лютого 1802р.

3.Місце народження. Місто Безансон на сході Франції.

4.Соціальний стан батьків. Мати належала до аристократичного роду.                                                          Батько – полковник наполеонівської армії.

5.Творча спадщина.

«Ган Ісландець» (роман) 1823

«Кромвель» (драма) 1827

«Орієнтації» («Східні поезії») 1827

«Ернані» (п’єса) 1829

«Король бавиться» (п’єса) 1832

«Марія Тюдер» (п’єса) 1833

«Рюї Блаз» (п’єса)    1838

«Собор Паризької Богоматері» (роман) 1831

«Знедолені» (роман) 1862

«Трудівники моря» (роман) 1866

«Людини, що сміється» (роман) 1869

«93 рік» (роман)  1874

6.Громадська діяльність.

Депутат установчих, а згодом і законодавчих зборів.

Організатор комітету республіканського порятунку.

Сенатор у Національних зборах.

7.Час смерті.  22 травня 1885 р.

4.Робота в групах.

(Кожній групі роздано тексти запитань.)

-       Що таке романтизм?

Назвіть основні риси романтизму.

-       Які історичні події вплинули на виникнення нового літературного напрямку?

-       Назвіть представників романтизму, особливості їх творчості.

5.Прийом «мікрофон».

Учням пропонується відповісти на запитання:

-       Чому життя Віктора Гюго можна назвати історією ХІХ ст.?

6.Підсумок уроку. Бесіда за питаннями.

-       Чому Віктор Гюго мав такий великий авторитет у співвітчизників і в усьому світі?

-       Чому творчість письменника продовжує хвилювати нас і досі?

7.Домашнє завдання.

1.Вивчити біографію Віктора Гюго.

2.Приготувати доповіді: «Історичний колорит епохи, зображений у романі».

«Архітектурні стилі Собору Паризької Богоматері».

Успішним уважається таке спілкування, коли нам вдалося досягти очікуваного результату: отримати потрібну інформацію, допомогу, інколи – просто дружню пораду, підтримку або задоволення від разом проведеного часу. Досягти своєї мети в спілкуванні можна лише тоді, коли вас розуміють і ви розумієте інших.

Основою різних форм спілкування є бесіда, діалог (за визначенням словника – «взаємна розмова»). У бесіді обмінюються інформацією, знайомляться з новими ідеями, висловлюють наболіле, дістають розумну пораду, відчувають емоційне задоволення, естетичну насолоду.

1.Повноцінне спілкування залежить від обох партнерів.

2.Для повноцінного спілкування ми маємо об’єднати обидві «мови»: мову слів і мову тіла (жести, посмішка).

3.Важливим у спілкуванні є вміння говорити й уміння слухати.

4.Правила активного слухання:

4.1.Використовуйте мову тіла:

сідайте обличчям до того, з ким говорите, нахиляйтеся вперед, встановіть контакт очима.

4.2.Застосовуйте звуки та жести заохочення:

підтримуйте співрозмовника доброзичливою посмішкою, словами ”так – так”  … тощо, хитанням головою.

4.3.Ставте уточнюючі запитання: вони допомагають прояснити ситуацію, уточнити дещо з того, що вже відомо. Їх треба застосовувати обережно: коли людина схвильована або роздратована, варто утримуватися від будь-яких  запитань, давши їй змогу висловитися.

5.Намагайтеся уникати таких дій:

5.1.Переривати співрозмовника.

5.2.Демонструвати позою або виразом обличчя, що ви не готові зразу слухати.

5.3.Давати поради.

5.4.Змінювати тему разом або переводити розмову на себе.

5.5.Давати оцінку людині, яка говорить.

5.6.Підгоняти того, хто говорить.

6.Під час висловлювання своїх думок:

6.1.Чітко формулюйте свою точку зору, добираючи слова, зрозумілі не лише вам, а й співрозмовнику.

6.2.Говоріть від себе: «я так думаю», «я вважаю», «я відчуваю».

6.3.Будьте конкретними – не говоріть загальних або відомих усім речей.

6.4.Намагайтеся зацікавити партнера по спілкуванню.

У людському житті не можна обійтися без зіткнення протилежних поглядів, бо в ньому завжди є  суперечливість, протилежні позиції і думки. І це нормально.

Суперечку не слід відкидати хоча б із тієї причини, що вона дає змогу вибрати кращу думку серед багатьох інших. Варто навчитися правильно використовувати цю форму людського спілкування. Як правило, у спілкуванні суперечка набуває форми дискусії – широкого публічного обговорення спірного питання або полеміки – гострого обміну думками, часто в письмовій формі. Загальних правил суперечки не буває. Але чимало залежить від умінь учасників дискусії, їх здатності бути толерантними. Це слово останнім часом набуло широкої популярності. У перекладі з латини означає «терпіння». У медицині це слово означає здатність організму переносити вплив тих чи інших чинників. У суспільстві це означає терпимість до інших поглядів, традицій.

У безмежному морі різних поглядів та ідей, що належать людям різних країн, на допомогу має прийти «рятівне коло» толерантності.

Для того щоб досягти успіху у власному житті, не витрачати сил на конфлікти, потрібно формувати в собі толерантність, як рису характеру.

Якщо ми прагнемо бути толерантними, то мусимо:

1. Бути готовими до того, що всі люди різні – не кращі, не гірші, а просто різні.
2. Навчатися сприймати людей такими, якими вони є, не намагаючись змінити в них те, що нам не подобається.
3. Цінувати в кожній людині особистість: її думки, почуття, переконання незалежно від того, чи збігаються вони з нашими.
4. Зберігати «власне обличчя», знайти себе і за будь-яких обставин залишатися собою.