Шотова Наталя. Досвід вчителя

Блог вчителя зарубіжної літератури Валер'янівської ЗОШ I-III ст.

Матусі

Комментировать

Матусенько рідна, матусенько мила,
Люблю тебе так, що й не можу сказать.

Люблю твої лагідні рученьки-крила,
Що ніжно так вміли мене колисать.

Люблю твої очі – дві зірки маленькі,
Що сяють мені і указують путь.

Їх погляд спокійний, моя дорогенька,
Ніколи в житті я не зможу забуть.

Люблю я твій голос і мову ласкаву,
В ній кожнеє слово дарує тепло.

Матусенько, сонце моє золотаве,
Хай зморшки твоє не покриють чоло,
Щоб ти не зазнала ні горя, ні болю,
Щоб хмарами обрій життя не чорнів.

Дай, Бог, тобі щастя і світлої долі,
Здоров’я на тисячі сонячних днів!

Наталя Грибінюк, учениця 7 класу.

Опубликовал admin

Октябрь 18th, 2010 at 4:35 дп

Опубликовано в рубрике Детская поэзия

Як я уявляю себе в ролі матері

Комментировать

Мені вже тринадцять років. Я думаю, що років через десять вийду заміж і буду мати власних дітей.

Я хочу, щоб у мене були і син, і донька. І щоб різниця не була великою: три-чотири роки, бо виховувати двох маленьких розбишак одночасно, буде дуже важко.

Мої діти обов’язково будуть відвідувати дитсадок, і тоді я зможу працювати.  Я буду їх виховувати так, щоб у подальшому житті вони змогли постояти за себе, були сміливими, змогли опанувати себе у скруті. Мої дітки будуть також милосердними, добрими, щедрими, товариськими. Я не буду їх дуже пестити, бо потім їм буде важко пристосовуватись до менш „солодкого”, дорослого життя. Я не буду любити когось більше, бо всі заслуговують на однакове ставлення.  Я  хочу, щоб і син, і донька отримали гарну освіту, професію і добре влаштувались у житті. Я, як буду старенька, буду пишатись вже дорослими дітками, які для мене завжди будуть маленькими. Будуть вони приїжджати з онуками до мене у гості, піклуватимуться про мене так, як я піклуюсь  про них зараз.

Я думаю, що мої діти пишатимуться такою матір’ю, як я.

Вікторія  Обухівська, учениця 7 класу.

Опубликовал admin

Октябрь 18th, 2010 at 4:33 дп

Опубликовано в рубрике Школьные сочинения

Поговорим о природе

Комментировать

Однажды вечером  мы с мамой и моим братом Ваней поехали на велосипедах на прогулку в Великоанадольский лес.   Погода была хорошая, правда, дул небольшой ветерок.

Как только мы вошли в лес, то сразу же почувствовали его необычайную тишину, нарушаемую лишь пением птиц.  Терпкий лесной аромат, в котором слились воедино  запахи трав, древесной коры и сочных листьев, успокаивал и умиротворял. Наше внимание привлекли незатейливые лесные цветы, которых здесь было в изобилии. Своей простенькой незатейливой красотой  они приятно радовали глаз.  А на пересечении просек  кто-то, как видно,  с чувством юмора, оставил на дереве объявление с номерами телефонов вызова визит-такси.  Нас это рассмешило.

Но наша прогулка не была такой спокойной.  Пройдя дальше, мы увидели другую картину: груды мусора то тут, то там, то пластиковые бутылки, оставленные отдыхающими, которые не задумываются о здоровье леса.  И у нас тоже возникло желание пристроить к дереву объявление, только очень серьезное: « Люди! Не засоряйте природу, ведь таких красивых уголков осталось так мало!»

Богдан Маркин, ученик 8 класса.

Опубликовал admin

Октябрь 18th, 2010 at 4:30 дп

Опубликовано в рубрике Школьные сочинения