Шотова Наталья. Опыт учителя

Блог учителя зарубежной литературы Валерьяновской ОШ I-III ст.

Сочинение «Настоящий рыцарь Великой Победы»

Комментировать

Валерьяновская  общеобразовательная школа I-III ступеней
Волновахского   районного   совета
Донецкой  области
Номинация: сочинение
Настоящий рыцарь
Великой Победы
Исполнитель:
ученица 10 класса
Валерьяновской ОШ I-III cт.
Горбач Марина
15 лет
Домашний адрес:
ул. Ленина, 40
с. Валерьяновка
Волновахский р-н
Донецкая обл.
Учитель-консультант:
Шотова Наталья Павловна,
учитель истории,
квалификационная категория
учитель «высшей категории»
Валерьяновка 2010
Ни мой отец, ни дед не сражались на фронтах Великой Отечественной войны. А вот моему прадеду, Григорию Ивановичу Пенежко, довелось пройти ее дорогами, не раз заглянуть смерти в глаза. В годы войны он командовал танковыми подразделениями, за свои боевые заслуги был награжден многими орденами и медалями и получил высокое звание – Герой Советского Союза.
Имя моего прадеда хорошо известно не только в нашем районе, но и далеко за его пределами. О нем в свое время писали популярные газеты и журналы: « Комсомольская правда», « Огонек», «Социалистический Донбасс», наша районка. Я внимательно прочитала все сохранившиеся в семейном архиве публикации, изучила его жизненный и боевой путь по экспонатам районного и краеведческого музеев. Собственно, сквозь призму героической биографии полковника Пенежко я осознаю трагическую историю такой далекой для меня Великой Отечественной войны…
Для моего деда война началась в Одессе, где он служил офицером в танковых частях. Самих танков, впрочем, как и другого вооружения, в советских войсках было мало. Понимая это, командование поручило молодому, тогда еще лейтенанту, Пенежко сформировать в городе танковый батальон.
Приказ был выполнен, и на Одесском танковом заводе было начато производство танков. Правда, были это не совсем обычные танки: трактора обшивались броней, а вместо башни с пушкой на них устанавливались четыре пулемета. Но даже на таких машинах советские танкисты громили врага.
После Одессы была оборона Севастополя, историческая битва на Курской дуге. Его подразделение сдерживало натиск врага на самом опасном участке обороны под селом Прохоровка, где и развернулось знаменитое танковое сражение. За участие в нем мой дед был удостоен звания Героя.
Об этой битве я узнала из статьи в районной газете ( «Знамя труда», 2 марта 1976 год). Гитлеровские танки «тигр», «пантера» и самоходные орудия «фердинанд»  имели более мощную броню, чем советские машины, и более сильное вооружение, поэтому победить их можно было только в ближнем бою. И советские танкисты, используя такую возможность, смело шли на сближение. Они на полном ходу врезались в боевые порядки противника, бесстрашно шли на таран, в упор расстреливали фашистов. Снаряды, посланные ими с близкого расстояния, пронизывали броню. Башни танков от ударов отлетали на несколько метров.  «В памяти остались тяжелые картины этого боя»… – делился своими воспоминаниями  легендарный танкист.
В этом бою победили советские воины, среди которых был и мой прадед.
Он удивлял всех не только своим бесстрашием и умением воевать, но и исключительной выдержкой и  особым терпением. В январе 1944 года его тяжело ранило: осколки пронзили живот и грудь. Более двух месяцев пролечился офицер в разных госпиталях. Под местным наркозом перенес сложнейшую операцию. А потом, так и не дождавшись полного выздоровления, сбежал на фронт, чтобы принять участие в окончательном разгроме врага. Подробности этой истории я узнала из статьи «Операция», опубликованной в журнале « Огонек» (№3 1980 год).
В послевоенные годы Г. И. Пенежко жил и работал в Москве. Много интересного о нем мне поведала бабушка. Оказывается, он, профессиональный военный, всю жизнь крепко дружил со спортом. Даже выйдя в отставку, продолжал делать зарядку и занимался гимнастикой. Его «коронным» номером была стойка на голове и руках, которую он виртуозно, как настоящий акробат, делал с места на обычном стуле. Еще он очень любил украинские песни. Готовил ли обед, принимал ли душ – всегда пел. Вот таким, поющим, он и запомнился бабушке.
А моя мама больше ценила в нем умение заботиться о других. Григорию Ивановичу, например, очень хотелось, чтобы дети из его родного села больше увидели и узнали. С этой целью он приглашал к себе в гости школьников из Валерьяновки. Они обычно приезжали к нему на каникулах группами не менее чем по тридцать человек. Живя в его подмосковном загородном доме, посещали в Москве павильоны ВДНХ, картинные галереи, бывали в театрах.
…В 1992 году Григорий Иванович ушел из жизни, но мы, все его родственники, бережно храним память о нем, настоящем рыцаре Великой Победы. Дорожим семейными реликвиями: сборниками его стихов и книгой  «Записки солдата», которая сегодня издана на 13 языках мира.
Я счастлива, что много узнала про своего знаменитого предка. Это еще больше убедило меня в мысли, что война – самое страшное, что может быть на земле, и нужно делать все возможное, чтобы ее никогда не было. Чтобы ни нам, ни будущим поколениям не довелось пережить тех ужасов, которые выпали на долю моего деда и его сверстников.

Опубликовал admin

Ноябрь 17th, 2011 at 3:41 пп

Опубликовано в рубрике Курсовая переподготовка

Твір з історії: Грузія – країна моєї мрії

Комментировать

Волноваська районна державна адміністрація
Районний відділ освіти
Валер’янівська загальноосвітня школа I-III ст..

Номінація: твір з історії

Грузія – країна моєї мрії

Виконавець:
учениця 11 класу
Валер’янівської ЗОШ I-III ст.
Стегній  Любов
Років: 16

Домашня адреса:
с. Валер’янівка,
вул. Леніна, 71
Волноваський район
Донецька обл.

Учитель-консультант:
Шотова Наталя Павлівна,

учитель історії
кваліфікаційна категорія
„учитель вищої категорії”

Валер’янівка 2010

Мене  звуть Стегній Люба, я навчаюся в одинадцятому класі. Я – громадянка України і палка патріотка своєї держави. У мене є одна мрія – побувати в Грузії і, сподіваюсь, що вона згодом здійсниться.

У цій багатій та цікавій країні колись давно жила моя прабабуся, яку я, на превеликий жаль, бачила тільки на фотокартках. Вона була дуже гарна! Мені мама розповідала багато чого про бабусю та її чудову країну.

З уроків географії я дізналась, що Грузія – не дуже велика країна, її площа становить 70 тисяч квадратних метра. Вона простяглася від Чорноморського узбережжя до хребтів Великого Кавказу.

Грузія – багатонаціональна країна, до складу якої на правах автономії входять Абхазія, Аджарія, Південна Осетія. Сімдесят відсотків населення становлять грузини, серед інших – вірмени, росіяни, абхазці, осетини та навіть українці, хоча їх там небагато. В цій країні функціонують дві мови: грузинська та абхазька. Тисячолітня історія заселення та освоєння цього краю спричинила значне релігійне розмаїття. Моя бабуся, наприклад, була православною, але є там і мусульмани.

Моя бабуся була справжньою гурманкою. Вона вміло готувала смачні та запашні, завдяки спеціям, національні страви і гостинно зустрічала та щедро пригощала кожного, хто заходив у її домівку. А ще вона вміла готувати справжнє вино. У Грузії вирощують багато винограду, з якого роблять цей чудовий напій.

Після збирання першого врожаю виноград містять у велику діжку. Потім під музику танцюють у ній і своїми ногами вичавлюють сік, з якого за старовинними рецептами виготовляють вино. Велику кількість вина споживають самі грузини та ще й відправляють за кордон. І це приносить великий прибуток державі. Значне місце в народному господарстві посідає машинобудування. Воно забезпечує потреби сільського господарства в машинах та устаткуванні.

Та мені важливо знати не тільки про сучасну Грузію, а й про її далеке минуле та її видатних особистостей.

З уроків історії я дізналась, що на початку XII століття блискучий полководець і правитель Давид Будівничий зумів об’єднати свою роздріблену вітчизну, зробити її могутньою державою. Але найвищої слави Грузія досягла за правління цариці Тамари. Цей період навіть називають    „золотою добою” або „ грузинським Ренесансом”.

А на уроках зарубіжної літератури я відчула на собі чарівну силу поеми Шота Руставелі „Витязь у тигровій шкурі”. І хоча дев’ять століть відділяють моє покоління    від часу написання поеми, але вона мені цікава і зрозуміла.

Коли я читала цей твір, я намагалася розібратися в тонкощах поетичної майстерності поета і в джерелах грузинської мудрості.

За словами матері, моя бабуся знала чимало уривків з поеми напам’ять і вживала у своїй мові афоризми з неї. І вважала цей твір Біблією грузинського народу. Коли я дізналась, що в Грузії найкращим подарунком на весіллі вважається ця книга, то не була здивована, бо і я вважаю її заповітною, національною, самобутньою.

А про самого Шота Руставелі, знаменитого лицаря грузинської літератури, я дізналась більше, ніж мої однокласники, бо в бібліотеці відшукала додаткову літературу про нього.

Я переконалася, що про життя Шота Руставелі збереглося більше легенд, аніж достовірних фактів. Він був не тільки геніальним поетом і великим гуманістом Середньовіччя, а й знавцем історії, астрономії, медицини, військового мистецтва. І вмів по-справжньому кохати, через усе своє життя проніс любов до сонцеликої цариці Тамари. А після її смерті відправився у Хрестовий монастир до Єрусалима, щоб стати самітником.

Мені цікава не тільки грузинська література, а й грузинські танці та пісні. Особливо я полюбляю слухати пісні, які виконує Сосо Павліашвілі. Він уміє передати грузинський темперамент та національний колорит.

У Грузії, як і у нас, існують екологічні та політичні проблеми. Та я впевнена, що мудрий грузинський народ обов’язково їх розв’яже . Громадянам цієї держави я бажаю взаєморозуміння та миру.

Коли я закінчу своє навчання,  а це буде зовсім скоро, я обов’язково поїду відвідаю цю країну.

Опубликовал admin

Ноябрь 17th, 2011 at 3:38 пп

Опубликовано в рубрике Курсовая переподготовка

Тест визначення рівня сформованості творчих здібностей учнів

Комментировать

  1. Я легко пристосовуюсь до людей, умов, ідей.
  2. Мені подобається розв’язувати стандартні задачі.
  3. Мені легше створювати нове, ніж завершувати старе.
  4. Нерідко я дію самостійно, без підказок дорослих.
  5. Мені вдається находити оригінальне рішення проблеми.
  6. Люблю ставити кілька задач, розв’язувати кілька проблем.
  7. Мені подобається виконувати завдання дослідницького  характеру.
  8. Мені важко наслідувати когось.
  9. На мене легко впливає колективна думка.

10.  Я завжди можу і відстоюю свою думку.

11.  Мені легко писати перекази, та важко твори.

12.  Мені легко писати твори, а перекази – важко.

13.  Мені подобається виконувати роботу за розробленими планом, схемою, інструкцією.

14.  У мене часто народжуються оригінальні ідеї.

15.  Я буду робити по-своєму, хоча мене можуть не зрозуміти інші.

16.  Я працюю без відхилень від рекомендацій вчителів.

17.  Мені подобається, коли часто змінюються види діяльності.

18.  Нерідко вступаю в суперечку з дорослими стосовно ровесників.

19.  Часто виправдовую свої дії правилами та авторитетами.

20.  Утримуюсь від висування своїх пропозицій.

Підсумки тесту:

Позитивні відповіді на питання №№ 3,4,5,7,8,10,12,14,15,17,18 дали учні з високим рівнем творчих здібностей.

Позитивні відповіді на питання №№ 1,2,6,9,11,13,16,19 дали учні з низьким рівнем творчих здібностей.

Опубликовал admin

Ноябрь 17th, 2011 at 3:35 пп

Опубликовано в рубрике Курсовая переподготовка